Він бачив Чорнобильське небо на власні очі

Сьогодні Петро Іванович - пенсіонер ОВС, службі в міліції віддав 25 років. Працював на посаді старшини та помічника оперативного чергового. Зараз проживає в сільській місцевості, а весь свій час віддає роботі по господарству. Весну 1986 року пам’ятає добре, хоча згадує події того року не охоче. Лише від одного слова Чорнобиль на обличчі мужнього чоловіка зникає привітна усмішка.

На той час у міліції він працював старшиною, мав 16 років вислуги, коли його та ще шістьох колег відправили в Чорнобильську зону. З власної волі вирішив їхати в саме серце трагедії, замість свого молодого друга, проте до Чорнобиля потрапили обидва. Зі сльозами на очах згадує, що найстрашніше для нього були моменти, коли заходиш в село, а там - нікого, лише бур’янами заростають подвір’я. Вся зона за колючим дротом і люди, вночі підібравши момент, намагаються проникнути до свого господарства, та їх однаково силою забирають назад.

У зоні Чорнобильського лиха Петро Іванович пробув 27 днів, та цього вистачило для того, щоб зрозуміти величину трагедії, побачити, якого горя наробило атомне лихо для українського народу, залишила вона відбиток і на здоров’ї самого Петра Івановича, і в його душі. А в нагороду за все він отримав лише кілька медалей та безоплатний проїзд у громадському транспорті. Та 64-річний чоловік не втрачає оптимізму, адже в нього є кохана дружина, діти, внуки, друзі, а в такій великій компанії ніколи згадувати проблеми.

На заслужений відпочинок Петро Іванович вийшов 1994 року, у званні “старшина”. Лише приємними словами відгукуються про нього його колишні колеги, гордяться батьком дві доньки, люблять послухати розповіді діда четверо внуків.

Із сумом Петро Іванович згадує про тих колег, хто не дожив до 26 річниці Чорнобильської трагедії, і в пам’яті спливають слова:

Чорнобиль… І бринить у слові цім

І жаль, і відчай нашої держави.

Болючий спогад про батьків й дідів,

Що полягли на місці цім кривавім.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: