ЛЮДИ ЙДУТЬ у Верховну Раду

У першій десятці чи двадцятці ви обов’язково побачите прізвища тих чи інших політичних пенсіонерів, а поміж ними приховалися рідні і нерідні дітки Пінчуків, Ахметових, Коломойських чи Березовських. Політики розплачуються зі своїми спонсорами недоторканністю. Навіть останній злодій, вбивця, педофіл, сексуальний маніяк може стати повністю непідсудним.

І це далеко не все. Купивши парламентську фракцію і власний партійний квиток, олігархи купують не тільки власну безпеку, вони кладуть у свою кишеню майбутнє. Вони монополізують право розпоряджатися життям десятків мільйонів людей на покоління вперед. Вкравши завод, родовище корисних копалин, порт, шахту і, насамперед, землю, вони привласнюють не тільки майно, а і долі людей, що безпосередньо залежать від заводів, портів чи землі. Це страшніше за кріпосне право.

Двадцять років української незалежності ті, хто називає себе професійними політиками, професійно торгували минулим, сучасним і майбутнім. Вони звикли солодко жити на відсотки з людожерства. Навіть ті з них, хто колись мав совість, вже не може відмовитись від шкіряних салонів “Мерседесів”, від обідів у ресторані вартістю в десять середніх пенсій за чотири страви, від взуття, що коштує стільки, скільки вчитель заробляє за три роки праці. І це дозволяють собі не тільки мільярдери, а й скромні депутати, в яких, згідно з деклараціями, немає жодних прибутків, окрім заробітної плати. І ті, хто називає себе опозицією, в розмірах марнотратства зовсім не поступаються владі.

Що робить добрий хазяїн, коли його кури чи кролі підхоплюють якусь чуму? Безнадійно хвора худоба винищується, а курятник чи кролятня дезінфікується, щоб винищити заразу навіть у землі і в стінах. Радикальна Партія Олега Ляшка пропонує українцям не просто програму дій, а логіку елементарного самопорятунку. У виборчому списку радикалів не зустрінеш жодного політичного пенсіонера, жодного бариги-банкіра, жодного власника хоча б одного приватизованого підприємства чи земельного барона. Від номера один до номера двісті - це люди, що живуть у звичайних квартирах чи селянських домах, лідерів виборчого списку радикалів ви можете зустріти в електричці, трамваї, метро, маршрутці.

№1 - Оксана Шевченко - проста провідниця, мати п’ятьох дітей з Кіровоградщини.

№2 - Андрій Лозовий - аспірант Національного Педагогічного Університету ім.Драгоманова, молодий журналіст, який знає, що таке бути простою молодою людиною у країні, де майбутнє хочуть привласнити синки непростих людей.

№3 - Ксенія Сапунова, проста студентка, майбутня мати, яка зараз чекає дитину.

№4 - Іван Ганзера - інвалід першої групи, сліпий співак, переможець конкурсу “Голос країни”.

№5 - Роман Зуб - мер міста Щорс, перший переможець виборів від Радикальної партії Олега Ляшка.

Такі люди складають сто відсотків першої, другої, третьої, п’ятої, сьомої десятки. Це люди, які самі собою є правдою нашого життя, правдою, якої так не вистачає заскорузлій у своїй брехні Верховній Раді. І за свою правду, за правду сорока шести мільйонів українців вони готові взяти в руки вила. Їх неможливо залякати бізнесовими розборками, їх неможливо спокусити допуском до дерибану державного бюджету, бо в них немає підприємств чи підрядних організацій. Вони не зрадять, бо в них є почуття сорому перед співвітчизниками. І цей сором, у велетенській країні з безмежно безсоромною владою, є найгострішими вилами.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: