Чим не ВЕНЕЦІЯ?

Вилкове розташоване на місці злиття вод Дунаю і Чорного моря. Площа Вилкового - близько 460 га. Ні жителі міста, ні місцева влада не зможуть вам назвати точну кількість островів, що входять до складу міста. Населення тут усього 10 тисяч. І хоча Вилкове - українська територія, тут, як і раніше, розмовляють російською мовою допетровських часів, а люди похилого віку не завжди можуть точно сказати, в якій країні живуть: дехто думає, що в складі Росії, інші - Румунії.

У місті немає звичних для нас вулиць - лише канали, якими переправляються на спеціальних українських “гондолах” (їх виготовлять тільки тут) і на моторних човнах. Як і вулиці, кожний канал має свою назву. Наприклад, Білгородський канал - це у них щось на кшталт головної вулиці. До речі, самі канали люди називають “єриками”.

“Місто тисячі каналів” зовсім не схоже на інші - у місті по каналах жителі плавають стоячи на кормі човна і відштовхуючись жердиною (тому зовсім звичною є картина, коли старенька бабуся вправно переправляється каналом у своїх справах), вздовж каналів розкидані маленькі вибілені будиночки, а коло них прибрані городи, які місцеве населення удобрює мулом.

Дунайський мул взагалі універсальний матеріал. Окрім того, що його використовують у городництві, він із давніх-давен також служить і будівельним матеріалом. Місцеві мешканці збирали каркас майбутнього житла з більш-менш прямих колод і жердин, обкладали його снопами сухого очерету, а потім обмазували мулом, замішаним на тому ж рубаному очереті. Накривали стіни дахом, знову ж таки з очерету, і будинок готовий. Такі будиночки будують з XVII століття і до сьогодні. Уявіть, наскільки це екологічно чисті будинки. Просто мрія будь-якого європейця! Влітку в таких приміщеннях приємна прохолода, а взимку вистачає кількох полінець, щоб нагріти будинок - ось, що значить насправді природні матеріали.

Вулиці міста вимощені дерев’яною кладкою по обох сторонах каналів завширшки 1-2 метри. Через самі канали - “єрики” - перекинуті простенькі дерев’яні містки. Верх містків не закріплений. Якщо на човні перевозиться негабаритний вантаж, то верх моста знімають, а коли човен проходить, ставлять на місце. Виходить, ніби розвідні мости.

Заховане у Дунайських плавнях і очеретяних заростях, Вилкове з кожним роком усе частіше приваблює туристів, які шукають спокою і нових вражень. І це неди­вно - місто маленьке, в ньому важко заблукати, а місцеві привіт­ні і доброзичливі мешканці із задоволенням зустрічають туристів.

Назва Вилкове, за місцевою версією, виникла завдяки його географічному розташуванню. Килійське гирло Дунаю, яким проходить кордон між Україною та Румунією, тут має потрійне відгалуження - Білгородське, Очаківське і Старостамбульське. Містечко розташоване якраз у цьому тризубці - вилці. Звідси й пішло - Вилкове.

Історія

Історія цього незвичайного міста почалася приблизно в сере­дині XVIІI століття з сумної для України події - Катерина ІІ знищила Запорізьку Січ. Тоді селяни і козаки ховалися в плавнях гирла Дунаю. Найчастіше оселялися в нижній частині дельти річки. Одна з таких козацьких сімей і заснувала хутір Вилкове. Місце обрали на материковій частині на низьких наносних берегах, тому сильні вітри і паводки затоплювали їх водою. Для підняття і зміцнення місця під будинки і городи брали ґрунт тут же, прокопуючи навколо затоплених ділянок канали і єрики. Ґрунт був зі значними домішками мулу і торфу і слугував прекрасним матеріалом для садівництва та городництва. Викопані канали і єрики служили кордоном між земельними ділянками господарів і хорошими проходами та укриттям для човнів. Спільно з природними протоками дельти рукотворні канали утворили єдину водну систему каналів і єриків м. Вилкове. Вона займає до 45% території міста, і по каналах на човні можна потрапити в будь-яку його частину.

За іншою версією, в 1746 році в ці родючі, просочені вологою місця прийшли російські розкольники, які тікали від релігійних переслідувань. Вони, працьовиті і стійкі, принесли у цей край свої старовинні ікони, написані на липових дошках. Потім ці місця облюбували українські і донські козаки.

У м.Вилкове і досі живе чимало нащадків старовірів, які шанують традиції предків: чоловіки одягають рубаху, підперезавшись поясом, і відрощують бороду, жінки - в сарафанах і кофтинах, у кожній хаті - ікони. На островах навколо Вилкового до сьогодні живуть люди, які принципово відмовилися від благ цивілізації. Тут немає ні світла, ні газу, ні електрики - нічого з того, що нам стало вже звичним і повсякденним.

До речі, саме з землями міста пов’язана гарна легенда. За часів російсько-турецьких війн турки вербували мешканців Вилкове до своїх частин, перевозили їх на човнах на територію сучасної Румунії, яка була тоді частиною Турецької імперії, і примушували їх там заприсягти, що вони будуть захищати ту землю, на якій стоять. Але турки не здогадувалися, що старовіри мали приховану думку, тому насипали собі в чоботи по жмені рідної мулистої землі з того, рідного, берега Дунаю...

Тепер на міській набережній їм навіть встановлено пам’ятник: старовір - суворий худорлявий чоловік з бородою і в постолах, переборюючи втому й біль, несе величезний хрест.

До туристичних програм часто входить човнова екскурсія до заповідної частини дельти і до того місця, де Дунай зустрічається з морем. Тут встановлено знак “Нульовий кілометр”, і саме звідси беруть відлік всі 2857 кілометрів могутньої європейської річки (Дунай - єдина річка, довжина якої вимірюється від гирла). Екскурсанти охоче пролізають через круг цифри, тим самим “обнуляючи” свої гріхи. Між іншим, нульовий знак доводилося вже кілька разів переносити: Дунай продовжує зростати, з кожним роком просуваючи свою дельту далі у море.

Традиції та принади міста

У Вилковому є власні давні традиції, це яскравий колоритний край, життя якого дуже відрізняється від життя мегаполісів. Загалом, можна сказати, що це - місто виноробів і рибалок. Завдяки специфічному мулистому ґрунту, полуниця тут родить цілий рік. До того ж щорічно місцеві жителі мають гарний урожай інших фруктів - винограду, яблук, груші. Окрім того, у Вилковому майже в кожній сім’ї є рибалки, тому свіжої риби тут повно. Чоловіки ловлять рибу, виїжджаючи на Дунай або на острови. Ці товари в основному відправляють на продаж в Одесу, а місцеві жителі від того мають свій прибуток. Ось так природа подбала про своїх мешканців.

Насправді, любителі рибного лову з гідністю оцінять тихі береги Дунаю і його протоки, зарослі верби і очерету, які схиляються аж до самої води. Ви побачите безліч екзотичних птахів, які удосталь живуть в плавнях: це і рожеві пелікани, і казарки, і смугасті яструби, і знамениті орлани білохвости.

У м.Вилкове Вас обов’язково нагодують смачною юшкою та приготовленою за спеціальними рецептами рибою. Саме тут природа і людина живуть зовсім поруч, ввечері можна взяти пляшку домашнього вина, сісти на березі Дунаю і просто відпочивати, милуватися заходом сонця. За парканом чутно лише шум мотор­ного човна, а не мотоцикла чи машини. І що зовсім кумедним здається для міської людини - це побачити, як корів возять на човнах пастися на заповідну сушу, а ночувати повертають на острови. Для повної релаксації можна спробувати прекрасні трав’яні чаї з дров’яного самовара, які порівняні тільки з карпатськими.

“Українська Венеція” запрошує

Отже, ті, хто мріють про Венецію, але не мають можливості здійснити таку подорож, радимо завітати до нашої “Української Венеції”. Повірте, якщо Ви хоча б раз побуваєте в українському Придунав’ї, назавжди залишитеся закохані в цей край. Звісно, Вилковому не вистачає того шарму і багатства, що є у Венеції, проте воно сповнене вишуканим рідним колоритом. Вас радо довезуть, зустрінуть і розмістять у комфортабельних номерах, за Вашими уподобаннями організують дозвілля - це і рибалка, і полювання, і бані за старовинною рецептурою, проведуть екскурсії і просто зроблять відпочинок казковим, та незабутнім.

P.S. Хто бажає відвідати це чарівне місце, звертайтеся за адресою: м.Вилково, вул. Приморська, 2-Б.

Гнатюк Іван Федорович

Контактні телефони: 097-938-21-22, 063-991-41-78.