Рекетири

Не тьохнуло серце в діда, бо за своє життя він нічого кримінального не вчинив, але, все ж, трохи стривожився. Чого б це? Коли зайшли в хату, впізнав дід у одному з них свого дільничного інспектора, інший, певно, був із району. Привітавшись, сіли до столу. Той, що з району розклав на столі якісь папери, запросив сісти біля себе діда Мусія.

- Розповідайте все по порядку, як було, - глянув він на господаря.

- А про що розповідати? - не міг зрозуміти старенький.

- Не приховуйте, діду, нічого, не бійтеся, їх треба всіх викривати, - звернувся до Мусія дільничний інспектор. - До нас дійшли чутки, що вас пограбували рекетири.

Тут дід Мусій зі своєю Одаркою засміялися на всю хату:

- От клята Манька. Прийняла мій жарт за правду і рознесла по всьому селу як сорока.

Та й почав дід розповідати:

- Ото позавчора закололи ми кабанчика. Перед цим я дав телеграму синам, Василю та Івану, і доньці Олі, які живуть у місті. Їх же ніколи не можна зібрати разом у рідній хаті, а на таке свято, як свіжина, злітаються, немов мухи до меду. Отож, коли впоралися з усім, погостювали день, завантажили свіжину в багажник та й поїхали. А тут і Манька нагодилася, живе ж бо на іншому кінці села.

- Що це за машинки від вас, діду, від’їхали? - запитала.

- Та от, бачиш, - кажу, - заколов кабанця, та наїхали “рекетири” з міста і забрали все. Це я так жартома назвав своїх дітей.

Працівники міліції переглянулися між собою, їм було ніяково перед старенькими, що повірили пліткам. Хотіли йти з хати, та дід Мусій зупинив їх:

- Хлопці, спасибі вам за вашу турботу. Сідайте до столу. Ті рекетири не все ж забрали. Стегенце й нам залишили. Тож пообідаємо, та й пляшечка перваку знайдеться!

Коли машина від’їхала, та ж Манька тут як тут:

- А чого це, діду, до вас міліція приїжджала?

- На свіжину, - гордо відповів дід.

До вечора все село знало, що до Мусія з Одаркою на свіжину приїжджала міліція з району. Після цього до старих у селі почали ставитися з особливою повагою.