Ні в горі, ні в радості

Їм не судилось бути разом – Інні та Сергієві. Як вони не старались, але доля зажди їх розводила.

Познайомились в університеті. Обоє були першокурсниками й навчались у паралельних групах. Тож часто відвідували ті самі лекції та зустрічались у бібліотеці. Так стали більше спілкуватись, разом готуватись до занять. Оскільки обоє ще й жили в тому ж гуртожитку, то дуже багато часу проводили разом. Отак одного разу, засидівшись за підручниками, коли було вже далеко за північ, Сергій боязко поцілував Інну. А вона відповіла йому взаємністю.

З того часу вони почали зустрічатися. І з того часу між ними ніби чорна кішка пробігла. То Сергій ревнував Інну до кожного, то Інна Сергія, то їй романтики хотілось, то йому свободи… Вони раз за разом рвали стосунки, а через тиждень чи два знову мирились.

Так тривало майже три роки. А коли ж нарешті все втихло, Інна та Сергій вирішили одружитись. Але тоді на заваді стали батьки, причому як його, так і її. Казали, що вони ще діти, що освіту спочатку треба здобути, влаштуватись у житті тощо. А згодом Сергієві тато та мама взагалі заявили, що така невістка, як Інна, їм не потрібна. Що він собі кращу знайде, що вона йому не пара, що дівчина повелась на його гроші.

Але Інна та Сергій не здавались. Вони з усіх сил намагались показати батькам, що вже дорослі, що можуть за себе постояти, що їхні почуття щирі. Інна всіляко годила Сергієвим татові та мамі, показувала себе з найкращої сторони, хотіла довести, що дійсно кохає їхнього сина.

З часом батьки таки дали своє благословення на шлюб. І щаслива пара почала активну підготовку до найщасливішого дня – їхнього весілля. Вони разом все продумали до деталей. Не стояли осторонь і батьки. Вони всіляко допомагали, намагаючись звільнити дітей від передвесільних клопотів. Адже Інна та Сергій якраз закінчували четвертий курс. Тож мали ще й до держаних іспитів підготуватись.

У день весілля Інна, щаслива і трішки схвильована, так само сиділа перед дзеркалом і милувалася собою. Коли до кімнати ввійшли перелякані батьки та подруга, дівчина зрозуміла, що щось трапилось. “На зустрічну смугу виїхала вантажівка. Сергій та водій загинули, – ледве спромоглась вимовити мама. – Андрій, друг нареченого, в реанімації”.

Як минули похорони, Інна пам’ятає погано. Все як у тумані. Їй вкололи таку кількість заспокійливого, що вона навіть не плакала. Почувала себе рослиною, без емоцій і без почуттів, рослиною, яку вирвали з ґрунту і кинули “помирати” під сонцем.

Згодом Інна дізналась, що вже четвертий тиждень носить під серцем Сергієву дитину. І тільки після цієї новини їй захотілось знову жити.

А згодом прийшов найкращий друг Сергія, Андрій, і запропонував вийти за нього заміж. Казав, що їй тяжко буде самій виховувати маля, що дитині потрібен батько, що любитиме малечу, як рідну, що вже давно кохає Інну.

***

Тепер Інна йшла під вінець з Андрієм. Бо ж самій таки дійсно нелегко виховувати дитину. Але чи потрібна така сім’я малюкові, в якій мама не любить тата… І чи зможе так жити вона, адже в її серці є місце лише для одного чоловіка, з яким вже ніколи не зможе бути разом.

Ошатна панянка, працівниця РАЦСу, тримала в руках червону теку й урочисто читала про створення міцної сім’ї та про новий осередок суспільства. І лише запитання про те, чи дає наречена згоду на шлюб, вивело Інну із задуми. Вона спантеличено глянула на Андрія. У ту мить зрозуміла, що ніколи не покохає його і жити так не зможе. Все її єство кричало: “Не роби цього! Втікай чимдуж!!!”

– Вибач. Я не зможу жити з тобою ні в горі, ні в радості, – мовила скоромовкою Інна і, прислухавшись внутрішнього голосу, побігла геть…