»Не поспіваю два дні - і вже хворію»

В репертуарі Адама близько тисячі пісень, більшість із яких - лірика, яка вже стала класикою української естради. Чи не через цю особливість молодого волинського співака іноді називають “другим Назарієм Яремчуком” або “другим Зінкевичем”? Втім, гарний, чистий баритон, яким Бог наділив Адама Горбатюка, дає шанс молодому виконавцю стати першим, єдиним і неповторним. Що ж необхідно співаку, щоб реалізувати цей шанс? Ці та інші питання з’ясовував кореспондент “РР” у розмові з Адамом Горбатюком.

Перемогти у програмі “Караоке на майдані”, що автоматично означає бути запрошеним до участі у популярній програмі “Шанс” і заспівати зі сцени телеканалу “Інтер” на всю Україну, мріє, напевне, кожна молода людина, яка має хоча б якесь відношення до музики. Адам каже, що він у музиці - з пелюшок. Його батько - поет-пісняр, композитор, викладає музику в одній із луцьких шкіл. Там же, також вчителем музики, працює старший брат Адама. А в селі Луків Рожищенського району ще й зараз пам’ятають його прадіда, який не тільки мав дуже гарний голос, але й виготовляв чудові скрипки. Тому й не дивно, що Адам Горбатюк на запитання, чи любить він співати, відповідає: “Не поспіваю два дні - і вже хворію”.

Крім того, Адам грає на баяні, фортепіано, гітарі - свого часу він закінчив у Луцьку першу музичну школу та музичний відділ педагогічного училища. Навчаючись у Волинському державному університеті на факультеті “Соціальна педагогіка”, з музикою розлучатися не думав: після занять в університеті Адам вів у 21-ій школі-гімназії естрадний гурток, увечері працював музикантом у барі, а у вихідні грав із батьком на весіллях.

- Під час виступу “шансовиків” на сцені ми бачимо і чуємо те, що зліпили продюсери та режисери. Чи використовуєш ти той образ Адама, який зліпили творці “Шансу” два роки тому? Наскільки він є адекватним твоєму внутрішньому світові?

- Ні, цей образ аж ніяк не відповідає моїй внутрішній сутності. Для мене це взагалі був шок: спочатку хотіли зробити з мене “супернового українця”, повезли у надзвичайно дорогий бутік. Приміряли туфлі за декілька тисяч гривень… Це те ж саме, що автомобіль на себе насунути! А потім зупинилися на іміджі такого собі стиляги 70-х: штани-кльош, довжелезне нарощене волосся, окуляри, - мене навіть власна дружина не впізнала на сцені “Шансу”. Після виступу одразу попросив прибрати зайве волосся. Я віддаю перевагу класичному стилю: і в одязі, і в музиці. Співаю здебільшого ліричні пісні.

- До речі, хто пише їх для тебе?

- Мій батько, Адам Григорович Горбатюк. Якось так склалося, що, керуючи шкільним хором, ще у 1991 році через дефіцит гарних дитячих пісень для хорового виконання батько почав сам складати пісеньки для дітей: про дружбу, любов до Батьківщини, красу рідної природи. Сьогодні я із задоволенням виконую “дорослі”, ліричні твори, написані батьком вже саме для мене, для мого голосу.

- Чи вплинула перемога у “Шансі-2004” на твою подальшу кар’єру?

- Так. Після успішного виступу в “Шансі” я отримав головний приз фестивалю “На хвилях Світязя”, мене почали запрошувати до участі в концертах не тільки волиняни, а й організатори масових шоу з багатьох регіонів України. У Рівному виступив минулого року в концерті “Пісенної фієсти” на запрошення мого друга, талановитого композитора Павла Павелка. До речі, не так давно зустрічався з рівненською публікою під час конкурсу “Перлина Рівного-2006”. Нещодавно повернувся з Києва, де знявся у програмі “Наша пісня”, започаткованій під патронатом Михайла Поплавського.

- Отже, тебе помітив сам “співучий ректор”. Це - певна перспектива росту, і ми бажаємо тобі успішно нею скористатися! А рівнянам побажаємо не пропустити твій виступ на шоу, присвяченому підсумкам конкурсу “Міс Преса 2006”, що відбудеться 5 жовтня у Рівненському міському палаці культури “Текстильник”, і переконатися, що фортуна не дарма дала шанс Адаму Горбатюку!