Сальвадор Далі

Вже у ранньому дитинстві батьки помічали невтримну енергію та ексцентричність характеру маленького Сальвадора. Часті примхи та істерики спричиняли гнів батька, але мати, навпаки, усіляко догоджала улюбленому сину, вибачаючи йому навіть самі ганебні витівки. В очах Сальовадора батько став таким собі втіленням зла, а мати – символом добра.

Коли Далі виповнилося майже 15 років, його вигнали з католицької школи за погану поведінку, але він зумів успішно здати всі екзамени і вступити до інституту (так в Іспанії називали школу, яка надає закінчену середню освіту). Інститут йому вдалося закінчити з чудовими оцінками у 1921 році. Але цей рік був затьмареним смертю матері Далі від раку. Це стало величезним емоційним потрясінням і важким ударом для сім’ї.

Коли хлопцеві виповнилося 17, він вирушив у Мадрид. Далі був переконаним, що дома його чекає тиха гавань, але наступні події похитнули цю впевненість: через чотири роки після смерті дружини батько Далі одружився знову. Сальвадор вважав це зрадою. Так народилася одна з перших його алегорій, заснована на історії Вільгельма Телля, котрого Далі перетворив на Едипового батька, що бажає знищити свого сина. Далі використовував цю тему у своїх картинах протягом багатьох років.

Перше справжнє кохання Сальвадора Далі

Особисте життя Сальвадора Далі до 1929 року не мало яскравих моментів (якщо тільки не брати до уваги його численні захоплення нереальними дівчатками, дівчатами та жінками). Але саме у 1929 році Далі закохався в жінку — Олену Дьякову або Галу. У той час вона була дружиною письменника Поля Елюара, але стосунки її з чоловіком були прохолодними. Саме ця жінка на все життя, що залишилося, стала музою, натхненням генія Далі.

Гала Елюар здавалася Далі витонченою і самовпевненою жінкою. Вона довгий час перебувала у вищих мистецьких колах Парижа, тоді як він був лише простим хлопцем з маленького провінційного містечка на півночі Іспанії. Спочатку Далі був вражений красою Гали й істерично реготав, коли вони розмовляли. Він не знав як поводитися з нею, але потай визнавав, що вона йому подобалася. Коли Поль Елюар повернувся в Париж, Далі і Гала знайшли вихід із ситуації.

“Перший поцілунок, — писав Далі пізніше, — коли зіткнулися наші зуби й переплелися наші язики, був лише початком того голоду, який змусив нас гризти один одного до самої суті нашого буття”.

Такі образи часто з’являлися в наступних роботах Далі: відбивні котлети на тілі людини, смажені яйця, канібалізм — усі ці образи нагадують про шалене кохання Далі та Гали. Коли ця пара вперше втекла разом, вони замкнулися у своїй кімнаті в замку Карі-ле-Руе неподалік від Марселя і відрізали себе від решти світу. Ця втеча тривала все їхнє подружнє життя, навіть тоді, коли Далі став скандально відомим. Гала стала для Сальвадора Далі не просто жінкою, яка задовольняла його пристрасть. Коли вона врешті-решт залишила свого чоловіка і переїхала до Далі в 1930 році, то виявила себе як чудовий організатор, менеджер і патронеса. А коли 1934 року вони нарешті одружилися, колишній чоловік Гали Поль Елюар був одним зі свідків на весільній церемонії.

Щоб висловити свої почуття до цієї дивовижної жінки, Далі зобразив її у вигляді Градиви, героїні популярного роману Вільяма Дженсена, де Градива постає, як статуя з Помпеї, в яку закохався юнак, що, в врешті-решт, змінило його життя.

Особливістю цих стосунків було вміння відчувати і розуміти одне одного. Гала буквально жила життям Далі, а він захоплювався нею все життя.

Переїзд до Каліфорнії

Після окупації Франції німецькими фашистами в 1940 році Далі їде у США (Каліфорнію), де відкриває нову майстерню. Там він живе разом з Галою з 1940 по 1948 рік.

В американський період Далі приступив до циклу картин на релігійну тематику. Сам він говорив, що в католицькій релігії його полонила “рідкісна досконалість задуму”. Далі, як правило, подобалася активна діяльність, і разом з Галою, яка постійно поруч з ним, він став відомий всім Сполученим Штатам Америки як король сучасного мистецтва. Далі також знайшов час, щоб написати роман “Приховані обличчя” про групу аристократів на порозі Другої світової війни.

З часом ностальгія за батьківщиною бере своє, і в 1948 році він повертається в Іспанію. Перебуваючи у Порт Льїгаті, Далі звертається у своїх творах до релігійно-фантастичної тематики.

У 1959 році Далі і Гала облаштували свій будинок у Порт-Льїгаті. На той час вже ніхто не міг сумніватися в геніальності художника. Його картини купувалися за величезні гроші шанувальниками та любителями розкоші. Полотна, написані Далі в 60-х роках, оцінювалися у величезні суми. У багатьох мільйонерів вважалося шиком мати в колекції картини Сальвадора Далі.

Наприкінці 60-х років стосунки між Далі і Галою стали прохолодними. На прохання Гали Далі змушений купити їй замок, де вона багато часу проводила в товаристві молодих чоловіків. Подальші роки їхнього спільного життя нагадували собою жевріння вуглинок.

Поява проблем зі здоров’ям

Ближче до 80-х років у Далі почалися проблеми із здоров’ям. Будучи патріотом, він не міг спокійно переживати зміни в долі Іспанії. Лікарі підозрювали у Далі хворобу Паркінсона. Ця хвороба колись стала смертельною для його батька. 10 червня 1982 року померла Гала. Хоча їхні стосунки вже не можна було назвати близькими, Далі сприйняв її смерть як жахливий удар.

Через сильне бажання бути поруч з її духом, Далі переїхав в замок Пубол, майже припинивши з’являтися у товаристві. Попри це, його популярність зростала.

У кінці 1983 року його настрій, як здавалося, трохи покращився. Він почав іноді прогулюватися садом, писати картини. Але це тривало не довго. Старість брала верх над геніальним розумом. 30 серпня 1984 року в будинку Далі сталася пожежа. Він уже кілька днів був прикутий до ліжка, коли якимось чином воно загорілося. Можливо, причиною була несправна лампа, що стояла біля ліжка. Запалала вся кімната. Художнику вдалося доповзти до дверей. Роберт Дешарне, який керував справами Далі протягом багатьох років, врятував його від смерті, витягши з охопленої вогнем кімнати. Опіки на тілі художника займали 18% шкіри. У лютому 1985 року стан Далі дещо покращився, і він зміг дати інтерв’ю найбільшій іспанській газеті “Паїс”.

Але в листопаді 1988 року Далі поклали в клініку з діагнозом “серцева недостатність”. Серце Сальвадора Далі зупинилося 23 січня 1989 року. Його тіло забальзамували, на його прохання, і протягом тижня він лежав у музеї в Фігерасі. Тисячі людей приїхали, щоб попрощатися з великим генієм. Сальвадора Далі поховали в центрі музею його імені, під плитою, що немає жодних позначок.

Цікаві факти

1. Сальвадор Далі був дуже дивною дитиною. Коли йому було п’ять років, він зіштовхнув з мосту свого маленького трирічного приятеля разом з його маленьким велосипедом і отримав дивне відчуття задоволення. Малюк провів у ліжку тиждень і весь цей час Далі був абсолютно задоволений собою.

2. Він у своїй кімнаті вбирався то дівчинкою, то Наполеоном. Це фактично два готових діагнози. Далі обожнював привертати до себе увагу однокласників, стрибаючи з великої висоти, і увагу батьків, заходячись у жахливому кашлі. Батьки найбільше боялися, що він захворіє і помре, як їхній первісток. Його стосунки з батьком розладилися після того, як уже дорослий Далі, примкнувши до сюрреалістів, зробив напис на своїй картині: “Іноді мені подобається плювати на портрет моєї матері”. До того часу його матері вже не було в живих.

3. На честь Сальвадора Далі названий кратер на Меркурії.

4. Сальвадор Далі у своїх картинах дивовижно переосмислював усе, на чому погляд обивателя просто не зупинявся. Він поєднував те, що не поєднується. Вільгельм Телль, Ленін, Гітлер і власна дружина були для нього джерелами натхнення.

5. До речі, про Гітлера. У будь-кого з нас Гітлер викликає однозначну реакцію. А Далі казав про нього наступне: “Один вигляд його пухлої спини, особливо коли він з’являвся туго перепоясаний, зі шкіряною портупеєю, народжував у мені тремтіння насолоди, навіть рот наповнювався слиною, приводив до вагнерівського екстазу. Мені часто сниться Гітлер, немов жінка. Мене вабило його тіло, яке виглядало білосніжним”.

6. Сальвадор Далі поводився вигадливо і в повсякденному житті. Він міг годинами спостерігати за польотами мух і знаходив у цьому задоволення. Але щойно він опинявся під прицілом кінокамер чи фотооб’єктивів, він починав буйствувати. Далі був буквально одержимий своїми вусами. Він ніколи не виходив у світ, не закрутивши їх як слід. Він покривав свої вуса воском, потім підфарбовував їх чорним олівцем. Вуса ставали синьо-чорними, завиваючись угору.

7. Енріке Бернат (засновник компанії “Чупа-Чупс”) назвав свою карамель “чупс”. У 1961 році Енріке Бернат звернувся до свого земляка, знаменитого художника Сальвадора Далі з проханням намалювати що-небудь що запам’ятовується. Геніальний художник думав недовго і менш ніж за годину накидав йому картинку, де була зображена ромашка “Чупа Чупс”, яка в дещо зміненому вигляді сьогодні впізнанна як логотип “Чупа Чупс” в усіх куточках планети. Відмінністю нового логотипу було і його місце розташування: він знаходиться не збоку, а зверху цукерки.

 Далі вважають ледь не найбільшим безумцем усіх часів і народів. Але чи був він божевільним насправді? Може, він просто хотів, щоб його вважали божевільним? Цілком у дусі Далі містифікація завдовжки в ціле життя. І ще багато маленьких кумедних штучок на додачу.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: