Чак Поланік

Поланік з’явився на світ у місті Піско і прожив все своє дитинство в невеликому вагончику, в якому жила його сім’я. За походженням Чак Поланік є українцем. Принаймні, із Україною була нерозривно пов’язана вся доля його родини. Його дідусь з бабусею емігрували з України ще на початку двадцятого століття, а саме в 1907 році. Однак в пам’ять про українське походження залишили собі колишнє прізвище - Палагнюк. Саме так в оригіналі вимовляється прізвище письменника. Завершуючи цю тему, варто відзначити і той цікавий факт, що один з рідних братів Чака в даний час живе в одному з українських міст.

Сам же Поланік завжди досить-таки слабо цікавився своїм родоводом. Більш цікавою для нього завжди представлялася художня література і практична журналістика. У 1986-му році він поступив в Орегонський університет США, де почав вчитися на журналіста. У цей період він також підробляв на Громадському радіо KLCC в містечку Юджин. Саме в цей період Чак Поланік почав писати свої перші книги, які в той період присвячувалися переважно питанням автомеханіки. Вся справа в тому, що через якийсь час майбутній письменник почав працювати також механіком дизельних двигунів, а тому навчальні посібники з ремонту вантажівок були для нього чимось на зразок непоганого приробітку. Що ж стосується його роботи в якості журналіста, то вона практично завжди протікала з великими перервами. Спочатку Чак Поланік працював в якості позаштатного співробітника, однак згодом надовго залишив дане заняття і почав займатися волонтерською роботою. У наступні роки неодноразово повертався в журналістику, але завжди незмінно залишав її з плином часу. Навіть в даний час Поланік іноді публікує свої статті в різних американських виданнях, проте подібна творчість знову ж є для нього лише чимось на зразок хобі. Бажаючи зробити своє життя максимально цінним і наповненим змістом, на початку 1990-х років Поланік почав працювати волонтером в хоспісі. Тут він займався перевезенням людей, які страждають від невиліковних захворювань. В обов’язки майбутнього письменника входило також виконання деяких функцій з організації роботи “груп підтримки”. Саме таким чином, зародилися початкові глави подальшого роману “Бійцівський клуб”, який, власне і приніс Поланіку популярність.

В якості волонтера Чак Поланік пропрацював кілька років, однак згодом все-таки залишив дане заняття через смерть одного з пацієнтів, який став для нього особливо близький. Кидаючись з крайності в крайність, відразу після волонтерського хоспісу Чак Поланік став членом відомого в США угруповання Cacophony Society, яке за деякими даними стало прообразом “Проекту Розгром”, втіленого в книзі “Бійцівський клуб”.

Чак Поланік в літературі

Свою письменницьку кар’єру Чак Поланік почав в 35 років. Дебютною його книгою став роман “Безсоння: Якщо ти жив тут, то був уже вдома”, який, так і не був опублікований. Подібна доля спіткала і другу книгу письменника - “Невидимки”. На думку редактора, даний роман був дуже зухвалим, а тому був забракований. Немов би в помсту своєму редактору, Чак Поланік вирішив написати ще більш зухвалий роман, який, як це було не парадоксально, незабаром був опублікований. Цією книгою став легендарний “Бійцівський клуб”, який згодом приніс своєму творцеві кілька престижних літературних премій.

Три роки по тому на прилавках магазинів США з’явилися інші книги автора - роман “Вцілілий” і раніше забракована робота “Невидимки”. Варто відзначити, що остання з названих книг також стала дуже популярна серед шанувальників творчості письменника. У наступні десять років (з 2001 по 2011) світло побачили ще одинадцять книг автора, серед яких виділяються такі культові твори як “Задуха”, “Привиди” і “Колискова”. Приводом для написання останньої з названих книг стала трагічна смерть батька Чака і його тодішньої дружини Донни, які загинули від рук колишнього хлопця подруги Поланіка-старшого. У своїй книзі “Колискова” автор розмірковує над тим, чи має право та чи інша людина на свій розсуд забирати чиєсь життя. Даний роман також став вельми успішним і був визнаний кращою книгою 2003 року за версією асоціації “Pacific Northwest Booksellers”. Згодом Чак Поланік продовжував працювати в якості письменника і видав ще сім книг в період з 2007-го по 2013-й. В даний час легендарний автор працює над серією нових творів, серед яких виділяється анонсований роман “Бійцівський клуб-2”, покликаний стати продовженням культового бестселера.

Декілька цікавих фактів

Дід Поланіка покинув Україну і переїхав в Нью-Йорк в 1907 році. Він їхав на Захід через Канаду, південні штати в Північну Дакоту і, в кінцевому рахунку, зупинився в Айдахо. У 1943 році, коли Фреду, батькові Поланіка було чотири роки, дід Поланіка застрелили його матір, тобто свою дружину, а потім став ганятися за Фредом навколо будинку, намагаючись застрелити і його. 12 братів і сестер Фреда на той час вже давно втекли в ліс. Дитячі спогади Фреда - це як він ховається під ліжком, чуючи як батько кличе його, бачить його важкі черевики і паруючий стовбур рушниці близько над підлогою. Поки він ховався, батько в кінцевому підсумку застрелився. Діда Поланіка звали Нік, а бабсую Пола, таким чином було сформоване його прізвище ПолаНік.

У студентські роки Чак не сумував. Нескінченні хитання нічними клубами укупі з веселими пиятиками найчастіше закінчувалися не менше захоплюючими бійками, в яких брали участь студенти з різних братств.

“Книги дозволили зберегти самі дикі роки мого життя. Коли я дурив когось, напивався і потрапляв у халепу, то говорив людям, що мене звуть Нік. Після цього, коли хтось дзвонив мені і просив покликати до телефону Ніка, я відповідав, що Нік переїхав в інше місто. Хто б не питав Ніка, я б не хотів впускати їх в своє звичайне життя”.

Коли малюкові Чаку було чотири роки, він натягнув на палець металеву шайбу. Коли ж він не зміг її зняти, а палець розпух і почервонів, Чак звернувся до батька. Батько сказав, що палець доведеться відрізати і весь день мив Чаку руку і точив сокиру.

“Весь цей час батько вчив мене, що людина повинна нести відповідальність за вчинені ним дії. Він сказав, що, якщо я буду робити дурниці, то мені доведеться заплатити за них відповідну ціну.

Я слухав його слова. Ніякого страху я не відчував. У моїй свідомості чотирирічного хлопчика батько надавав мені велику послугу. Я опустився на коліна перед дерев’яною колодою, де обезголовлювали курей, і поклав на неї руку. Я був шалено вдячний батькові за допомогу і вирішив більше ніколи не звинувачувати людей в моїх бідах. Батько заніс над колодою руку і, звичайно ж, не влучив. Ми повернулися в будинок, і там, за допомогою мила і води батько звільнив мій палець.

Іншим людям не зрозуміти уроку, який дав мені батько. Вони напевно побачать у його вчинку жорстокість. Подібно до дитячих спогадів батька, про ті нещасні постріли, випадок з сокирою - мій найдавніший спогад, і він ось уже багато років залишається моєю таємницею ”.