Працює на двох роботах, щоб утримувати сина та чоловіка

— Я так мріяла вийти на пенсію і переїхати в батьківську хату, спокійно господарювати, бавити внуків. Але ніяк не виходить. Ми з чоловіком та сином жили тривалий час в однокімнатній квартирі. Тіснувато, але ж свій куток. Чоловік мій хоч родом із села, та до роботи лінивий. Тож поки була молодшою, мусила допомагати батькам. Вони тримали корову, коня, свині, птицю. У вихідні та свята я завжди мчала до них: як не садити чи полоти, то косити чи копати. Працювала і за себе, і за своїх хлопців.

За словами жінки, у її єдиного сина – вроджена вада серця, важко працювати йому заборонили лікарі. Але хлопець і не дуже рветься, нарікає мати. Влаштувала його по знайомству водієм, попрацював кілька тижнів. Навіть до першої зарплати не витримав. Потім домовилася, щоб у супермаркеті товар розкладав на полицях. Теж не його.

— Закінчив профтехучилище, далі вчитися навідріз відмовився, — зітхає співрозмовниця. — А тепер всюди потрібні працівники з вищою освітою. То сидить удома, добре, що кілька років тому групу оформила. Щомісяця капає кілька сотень пенсії.

Ще коли батьки були молодші, каже Дана, давали раду тому господарству. А як постаріли, хазяйство збувати не поспішали. Донька розривалася на дві хати кілька років, потім вирішила переїхати в село. Коли ж батьки повмирали, чоловік перебрався до неї. Раніше не хотів, бо не мирився з тещею і тестем.

Чоловік, відверто каже Дана, зловживає спиртним. Як починає пити, нічого не робить, ще й з хати виносить. Але вже як працює, комар носа не підточить. Зробив у хаті ремонт, каміна вимурував. Єдиний недолік — ні копійки не заробляє, а до пенсії ще п’ять років. Мусить йому жінка і цигарки, і каву купувати. А на свято – ще й чвертку горілки.

Хотіла сина переманити в село, щоб здавати квартиру в місті. Але син вперся рогом — не поїду! Добре, хоч сам і прибере, і їсти наварить. Мати щотижня йому то птицю зарубає, то яку консервацію підвезе. Але за комунальні послуги змушена платити Дана – як у селі, так і в місті.

— Іноді серджуся, що мушу на двох роботах працювати, щоб своїх чоловіків утримувати, — зітхає. — А потім охолону і думаю: “Дякувати Богові, що живі-здорові”.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: