Порошенко вчергове принизив Україну на міжнародній арені

В минулому році я вже висловлював своє обурення, коли Президент Порошенко принизив український народ своїм вибаченням в Кнесеті за участь українців у Голокості. Це, як ми б зараз звинувачували грузин і євреїв у Голодоморі, апелюючи до звірств Сталіна, Берії, Кагановича та інших. А парламент Ізраїлю, до речі, й досі не визнав Голодомор геноцидом українського народу. Ось над цим мала б працювати українська влада, відвідуючи Святу Землю. І саме про це я говорив місяць тому під час свого візиту до Ізраїлю.


Взагалі вкрай дивно, що Президент країни, народ якої ніколи не був агресором та постраждав від одного з найжахливіших геноцидів в історії людства – Голодомору 1932-33 років, увесь час вибачається за українців за історичні злочини, в яких ми начебто винні. Схоже, він не поділяє і не розуміє почуттів українців та не відчуває якого приниження завдає своїми односторонніми вибаченнями і діями.


Що ж до безумовної необхідності вшанування пам’яті усіх жертв Волинської трагедії (а не “різанини”), то зразок виваженого і взаємоповажного вирішення цього надчутливого питання вже дали 10 років тому тогочасні глава Польської держави Лех Качинський та Президент України Віктор Ющенко. Зокрема, вони разом відвідали місця тих трагічних подій та кожний заявив про взаємне вибачення і прощення за злочини та пролиту кров обох народів.


Рік тому, вітаючи Анджея Дуду з вступом на посаду Президента Польщі, я водночас висловив застереження щодо зацикленості на політизації історії у шовіністичному ключі представників крайнього крила його партії. Адже частина політиків від правлячої нині партії “Право і справедливість” мають відверто антиукраїнські настрої і не пропускають нагоди, щоб акцентувати власну, неприйнятну для українців, інтерпретацію окремих складних сторінок нашої спільної історії. Зокрема, щодо неоднозначних подій 1943-45 років.
 


Я також наголосив, що коли йдеться про історичні українсько-польські відносини, треба, безумовно, говорити правду. Але повну правду з обох сторін. Лише тоді історія не стане на заваді дружбі і співпраці між нашими народами, якщо українці і поляки здійснюватимуть щирий діалог щодо історичної пам’яті кожного з народів про важкі події минулого.

Вважаю недоречним наводити тут довгий перелік історичних претензій українців до поляків (але ж він існує).
 
Водночас наші народи єднає чимало звитяжних подій, пов’язаних, зокрема, з багатовіковою спільною боротьбою із Османською імперією, із німецькою експансією на схід, із російським імперіалізмом. Про що ми теж пам’ятаємо.


На жаль, за минулий рік події у Польщі розвивалися за поганим сценарієм, який призвів до ситуації сьогоднішнього дня, коли ми маємо зазначену недружню резолюцію Сенату Польщі і високу вірогідність ухвалення антиукраїнської постанови польським Сеймом.
 
Безумовно, відповідальні державні діячі не можуть дозволяти, щоб окремі складні події в історії й досі розколювали українців і поляків. Це лише гратиме на руку нашим ворогам, як це вже неодноразово бувало в історії.
 
Однак, не думаю, що односторонні дії польських законодавців та принизливе колінопреклоніння Президента Порошенка у Варшаві сприятимуть взаємному вибаченню, прощенню та порозумінню між нашими народами. Боюся, що навпаки, це лише може призвести до нового витка відчуження.


Попри все, вірю в те, що українців та поляків зрештою чекає краще спільне майбутнє в єдиній сім’ї вільних і процвітаючих європейських народів. І нові лідери наших країн зроблять свій внесок в його наближення та реалізацію.
 


Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: