Віктор Медведчук: “Глобальні помилки команди Ющенка”

...Окрема тема – політика в сфері приватизації (точніше – реприватизації). Тут простежується два очевидних мотиви: або ж просто бажання відібрати у нинішніх власників підприємства на користь “своїх”, або ж знайти кошти для фінансування парламентської виборчої кампанії і забезпечення обіцяних “зопалу” величезних соціальних виплат. При цьому варто враховувати, що поспішний перепродаж неминуче призведе до здешевлення об’єкта. А часу “витримати паузу” у Ющенка та команди немає.

Влада посилається на те, що ряд об’єктів був приватизований з порушеннями. Може це й відповідає дійсності, але виникає ряд запитань.

Перше: де буде поставлена крапка? Будемо відверті – якщо підійти до теми принципово, то в підсумку виявиться, що все або майже все – до приватних квартир включно – приватизувалося впродовж останніх років з тими чи іншими порушеннями (до речі – до цього процесу також мав безпосереднє відношення нинішній в. о. прем’єра Юрій Єхануров, котрий у 1994-1997 роках очолював Фонд держмайна). Виходить, якщо намагатися повністю відновити законність – доведеться зруйнувати всю нинішню систему власності та починати з нуля.

Однак Ющенко говорив про те, що мова повинна йти лише про кілька підприємств. Але чому ж усі інші порушення амністуються, і тільки десять або двадцять (або двісті…) порушень такі, що їх не можна вибачити?

Друге запитання – це дії особисто Президента. 2 вересня він видав розпорядження: у триденний термін забезпечити передачу держпакета акцій Нікопольського феросплавного заводу у Фонд держмайна, пославшись при цьому на свої права як гаранта Конституції. Але Конституція не дає Президентові право скасовувати відомі рішення судів!

Але повернення “Криворіжсталі” або НЗФ у держвласність законним шляхом у нинішній ситуації неможливе – оскільки спочатку, згідно все тієї ж Конституції (стаття 41), необхідно повернути гроші власникам. А в скарбниці й так – пусто-порожньо. Тому в реприватизаційних прагненнях влада в особі Президента порушує Основний Закон, тобто – чинить неправомірні дії.

Отже, Віктор Ющенко та його

команда, прийшовши до влади, від самого початку припустилися глобальних помилок, що свідомо повинні були загальмувати розвиток України в усіх напрямках.

Це – повна відсутність стратегії власної діяльності як державного менеджменту вищої ланки, на якій повинні ґрунтуватися тактичні розробки, але аж ніяк не навпаки.

Крім того, тверезо і якісно мислячий політик, прийнявши кермо правління державою, відштовхується від “нульового варіанта”. Тобто визначається якась часова точка відліку (наприклад, момент вступу глави держави на посаду), на якій фіксується ситуація в країні. І вже з цього місця і проводиться, власне, державна політика – все, що було поганого “до”, піддається забуттю (за принципом – “минулого все одно не зміниш”). Але за весь негатив “після” потрібно відповідати за всією строгістю закону, не зважаючи на обличчя, без впровадження системи розпізнавання “свій – чужий”.

У будь-якому випадку – нічого схожого в країні не відбулося: команда переможців вирішила йти шляхом жорсткого пресингу своїх опонентів. І в цьому – наступна глобальна помилка Віктора Ющенка. Він (так само, як і його оточення) не усвідомлює, що за кожною людиною, партією, бізнес-структурою, які йому неприємні особисто (а Президент у своїх діях вважає за краще спиратися на суб’єктивний фактор), стоять живі люди – громадяни України.

З відставкою першого “оранжевого” уряду ситуація для Ющенка ще більш ускладнюється – відставка Тимошенко спричинить (точніше – вже спричинила) за собою відхід від Президента не тільки її людей (членів БЮТ і близьких до цього блоку партій). Разом з нею йдуть політики, зобов’язані своєю кар’єрою саме Президентові (такі, скажімо, як Томенко, Зінченко – йдеться не про масштаби фігур, а про те, як їх впізнають у суспільстві). Все це тягне за собою відтік електоральних симпатій, унаслідок чого позиції “нашоукраїнців” як “партії влади”, котра служить політичним базисом для глави держави, стають все слабкішими.

Не варто також забувати,

що перемога Ющенка на президентських виборах була забезпечена не абсолютною, а простою більшістю голосів. При цьому перевага вийшла за рахунок виборців, котрі голосували не “за Ющенка”, а “проти Януковича” і складають до 8 відсотків електорату. Неважко здогадатися, що вони першими перейдуть у табір опонентів влади (а процес уже набирає оберти), забезпечивши в такий спосіб критичну масу на протилежному політичному фланзі, що – в силу останніх подій – буде тепер представлений не тільки партіями, які підтримали торік кандидатуру Віктора Януковича, але й симпатиками Тимошенко. І це за будь-яких розкладів забезпечить перемогу на парламентських виборах опозиційних політичних сил (нехай і з різними ідеологічними векторами).