І от там, перериваючи якийсь мотлох у коморі, знайшла цілий трьохлітровий бутель із насінням. Позаглядавши, навіть понюхавши, дійшли думки - огірки. Порадившись з рідними, понесла на базар - не пропадати ж добру!
Насіння брали на «ура», ще й допитували, чи буде ще і який сорт. Казати, що більше не буде - означало б втратити покупців, тому дуже серйозно відповідала: «Мабуть, підвезуть». А про сорт вигадала тут же.
Дуже задоволена торгівлею повернулася додому. Пройшов деякий час і на городі зарясніло жовтим цвітом. Раділа та дарма, бо «огірки» щодень набували якоїсь дивної форми, врешті-решт зрозуміла - дині. Та це було не найгірше.
Почали до мене з’являтися покупці насіння, як гриби після дощу, і було мені зовсім не до сміху. Довелося все розповісти, а щоб не так ображалися і бачили, що не навмисно, ще й водила «екскурсії» на свій город. На щастя, на той час мені було 18 років, закінчилося все посмішками і добрими порадами від людей. Що то є молодість! А от тепер ніяк не зійшло б із рук, як то кажуть.
Партнери 