Скільки псевдонімів, романів і жінок було у знаменитого Жоржа Сіменона?

Втім, Генрієта дуже швидко переконалася в тому, що дитині не дуже подобається слухати вихваляння Бога, він постійно крутиться і створює проблеми для оточуючих. Але, якщо мати і засмутилася, то зовсім небагато: врешті-решт, якщо у нього з часом прокинеться талант у кондитерській справі - буде теж непогано!

Не вийшов з Сіменона-молодшого ні священик, ні кондитер. Зате дуже рано він потягнувся до студентів, які знімали кімнату у скромного страхового агента. Вони і роз’яснили допитливому хлопчику, що ніякий він не Сіменон, а швидше за все, Семенов. І його прадід, судячи з усього, російський солдат з таким прізвищем, був узятий в полон французами в ході різних бойових зіткнень між французами і росіянами на початку XIX століття. А вже потім він одружився на француженці і його прізвище стала звучати на французький манер. Папаша-Сіменон, почувши таку версію від сина і питання: ким був його, батька, дідусь, тільки знизав плечима: «Та яка тобі різниця? Запитай у діда! ». Але і дід не дуже-то допоміг встановити істину, сказавши тільки, що, здається, той був шахтарем. Тобто нічого не спростував, але і не підтвердив. Чому б солдату в мирний час не стати шахтарем? Загадкові російські хлопці познайомили хлопчика з творами Гоголя, Достоєвського, Чехова. Звичайно, француз бельгійського походження не зміг до кінця зрозуміти соковитої української мови Гоголя або психологічні тонкощі прози Достоєвського, зате в Чехові йому подобалося те, як класик вміє вмістити своє мораліте в коротку за обсягом розповідь ...

У той час час Сіменону здавалося, що чим менше розповідь, тим його легше написати. І тільки значно пізніше він зрозумів, як помилявся. В іншому він був звичайним французом: елегантним, велемовним, здатним «запудрити мізки» не одній дівочій голівці. Хоча в коледжі йому довчитися не дали обставини - тяжко захворів батько. Довелося закинути навчання і відправлятися в армію. А після служби і смерті батька, підробляючи в місцевій газеті журналістом, Жорж почув пораду від свого старшого товариша: «Що ти забув у нашому провінційному містечку? Їдь в Париж, поки молодий! ».

Сіменон в той час зустрічався з симпатичною дівчиною Регіною Реншон, яку називав Тіжі. Вона теж загорілася мрією відправитися до Парижа разом з коханим. Але батьки дівчини, люди вельми пуританських поглядів, поставили перед Жоржем суворе умову: одружуйся, і тоді відвези нашу дівчинку хоч на край світу. Що залишалося робити хлопцю? Одружився і відвіз! Але як часто буває в житті, ледве зустрівши свою половинку, він раптом виявив, що навколо нього метушаться чужі половинки і постійно збивають його з пантелику. Правда, перший час 21-річний чоловік тримався гідно, і приводу для ревнощів не давав. Їх інтереси різнилися: Тіжі серйозно захопилася живописом, Жорж підробляв у газетах судовим репортером. Одного разу він, прочитавши черговий бульварний роман, вигукнув: «Я можу написати не гірше!». І засів за рукопис. Втім, його перший белетристичний досвід - «Роман друкарки» - особливого визнання літератору-початківцю не приніс. Зате Сіменон виявився справжнім трудоголіком - з 1924 по 1934 роки він написав близько 300 (!) романів. На деякі з них він витрачав по п’ять-шість днів, а окремі «екземпляри» забирали у нього місяці й роки...

Між тим, у Тіжі все склалося трохи краще. Її картини швидко стали популярними, що дало можливість Жоржу жартувати в богемних салонах, відповідаючи на питання: «Ким ви працюєте?» Гранично просто: «Чоловіком відомої художниці!». Втім, «працювати» довелося не так вже й довго, всього кілька років.

Одного разу Тіжі повернулася додому раніше звичайного і виявила, що її чоловік щосили розважається з покоївкою. Першою думкою обдуреної дружини було грюкнути дверима і ніколи її більше не відкривати. Але на той час ситуація змінилася мало не на діаметрально протилежну: Сіменон сходив на пік слави, в той час як картинами Тіжі публіка вже перенаситилася. Поговоривши на підвищених тонах протягом трьох-чотирьох годин, подружжя прийшли до єдиного знаменника: для всіх друзів і знайомих вони залишаються чоловіком і дружиною, але з цього дня ніякого сексу між ними не буде. Чи виграла від цього дружина? Важко сказати. Але те, що Сіменон пішов в рознос - факт незаперечний.

На світанку життя він написав «Інтимні мемуари», в яких особливо підкреслив, що мав сексуальні контакти з десятьма тисячами жінок. Дослідники життя і творчості, природно, засумнівалися, акуратно перерахували всіх жінок, чия скороминущий або довгий зв’язок з майстром детективного жанру був доведений. Звичайно, як істинний «риболов» мсьє Сіменон значно перебільшив «розмір вилову». Але і списочок з приблизно півтора тисяч спокусниць виглядає більш ніж вражаючим! У цьому плані з ним міг позмагатися хіба що інший мисливець до жіночої ласки - Лопе де Вега.

Було дуже цікаво дізнатися, що сказав з приводу першої його книги про комісара Мегре його самий прискіпливий читач. На щастя, історія зберегла цей фрагмент. Коли видавець Фейар прочитав твір про майбутнього великого сищика, він сказав приблизно так: «Що ви, власне кажучи, тут настрочили? Ваш роман не схожий на справжній детектив. Детективний роман розвивається, як шахова партія: читач повинен мати у своєму розпорядженні усіма даними. Нічого схожого у вас немає. Та й комісар ваш аж ніяк не досконалість - не молодий, не привабливий. Жертви і вбивці не викликають ні симпатії, ні антипатії. Закінчується все сумно. Любові немає, весіль теж. Цікаво, як ви сподіваєтеся захопити всім цим публіку? ». Але як тільки Сіменон простягнув руку, щоб забрати рукопис, видавець спритно сховав стопку надрукованих аркушів за спину і заявив: «Як тільки напишете 6 романів, приносьте їх. Ми будемо публікувати їх по одному на місяць». Йшов 1931 й рік.

Сіменон ще любив свою Тіжі і хотів зробити їй приємне. Він продовжив свої романи про комісара Мегре. І вони тримали в нетерплячому очікуванні публіку. Останню крапку в своєму останньому романі Жорж поставив у далекому 1972 році. Пізніше він писав тільки мемуари. І всі, хто його бачив, не могли не дивуватися тій зміні, яка сталася з маститим автором. Він постійно посміхався і говорив: «Нарешті це мене відпустило, і я можу жити як звичайна людина!». На той час число романів перевалило за 500. А ось літературних псевдонімів було помітно менше, всього ... 16! І ними підписано близько 200 романів, в тому числі і улюбленим псевдонімом Жорж Сім. З них комісару Мегре присвячено 76 романів і 26 оповідань... Так що число жінок приблизно в три рази перевищувала кількість написаних книг.

А ще у нього була улюблена дочка від другої дружини. Він її любив ніжно, прощаючи буквально все за рядок, написану на адресу «улюбленого татуся». На 8 років він подарував їй обручку з чистого золота, з якою вона не розлучалася. Але після кількох безуспішних спроб стати співачкою Марі-Джо впала в глибоку депресію. І в один сонячний травневий день, коли їй було вже 25 років, вона раптом вистрілила собі в серце з пістолета. У передсмертній записці дочка попросила батька залишити їй колечко і поховати її прах під 300-річним кедром, який ріс в їхньому саду. Жорж виконав прохання дочки. А через 11 років, коли 86-річний письменник відчув наближення смерті, він написав свій заповіт, в якому попросив після його кончини кремирувати тіло, а попіл розвіяти над цим кедром. Жоржа Сіменона не стало 4 вересня 1989 року. Остання воля покійного була виконана...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: