Про любов, що годує сім’ю

Селянин зібрав усі гнилі яблука і поїхав на ринок продавати те, що є. Дружина його благословила і сказала, що все буде добре.

І от дорогою стрівся чоловіку купець, який побачив, що селянин їде на ринок, а його віз повний гнилих яблук. Здивувався та й каже:

– Що ж це ти, дурню, робиш? Везеш на ринок гнилі яблука, в тебе ж їх ніхто не купить!

– Знаю, купче, – відказує селянин. – Але що маю робити, продавати треба, бо ж погинемо ми взимку з жінкою.

– Не гризися тим, – відповідає купець. – Бо дістанеш ти від жінки, коли ні з чим повернешся з ринку. З’їсть тебе живцем!

– О купче, про це не хвилюйся. Жінка золота у мене. Вона душі в мені не чує.

– А отакого, чоловіче, не буває! – аж розсердився купець.

– Та ще й як буває!

Тоді купець запропонував побитися об заклад:

– Ну що ж, чоловіче, посперечаймося! Зараз ми повернемося до тебе додому і скажемо, що яблука гнилі, ніхто їх в тебе не купив і жити вам не буде за що. Якщо жінка у тебе справді така, як ти кажеш, то ти виграв – віддам я тобі он той кошіль із золотом. А якщо би брешеш і жінка зчинить тобі бучу, то я виграв, і заберу твого коня з возом? Згода?

– Згода!

І от повернулися вони до селянина додому. Він з порога в розпачі й каже жінці:

– Лихо велике! Не зміг я продати яблука! Горе нам узимку буде!

– Що ти кажеш, любий? Вернувся, і то добре. Та ще гостя привів. Заходьте, відпочинете, пообідаєте.

І от сіли вони за стіл. Дружина селянина запрошує скуштувати скромні страви та все чоловіка розраджує, мовляв, нехай не сумує, якось дадуть собі раду. Купець же, навпаки, згущує фарби: як же вони всю зиму жити будуть? А жінка йому постійно відповідає:

– Та налагодиться якось усе, проживемо!

Довго вони так сиділи. Врешті купець зрозумів, що програв спір. Витяг він свій кошіль і каже:

– Так, чоловіче, немало бачив я на цьому світі, але такої золотої жінки, як у тебе, не бачив. Правду ти казав. От твої гроші і живіть щасливо!

А сам ще довго потім розказував приятелям, як любов сім’ю годує.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: