Ольга Полюк – про Олімпійські ігри, «спортсменів емігрантів» і «Буковель»

З нагоди цього ми зустрілися з нею, аби більше розпитати про розвиток лижної акробатики та її лідерів в Україні.

- Доброго дня, Олю.

- Ходять чутки, що Ви з особливими пригодами діставалися Пхьончхану. Що там насправді сталося?

О так! Ми добиралися туди з пересадками. Наш перший рейс затримали, тому ми не встигли на другий літак. Згодом нас пересадили на інший літак, де була ще одна зайва пересадка. І навіть той третій літак теж затримали. Але таке трапляється часто. Одного разу навіть довелося ночували в аеропорту, через проблеми з літаком.

- Для Вас ці Олімпійські ігри були вже третіми. Які запам’яталися найбільше?

- Перші. Це була мрія дитинства і коли на них потрапила, була дуже щаслива. А в Кореї я вже знала чого очікувати, тому саме там вже більше зосередилася на виступі. В Сеулі мабуть було б цікаво, але цього разу потрапити туди не вдалося. Вільного часу залишалося вкрай мало, тому, коли сама не виступала, ходила підтримувати колег по збірній.

- Олександр Абраменко. Очікували Ви від нього такого результату (1 місце у фристайлі серед чоловіків)?

- Об’єктивно він один з найсильніших у світі. На рівні з ним - хіба що вихованець нашої рівненської школи фристайлу Антон Кушнір, який зараз виступає за Білорусь. Також є декілька дуже сильних росіян і китайців. Тому Саша, мабуть, один з п’яти найкращих. Ми очікували від нього місця на п’єдесталі, але, мабуть, не вірили, що це буде саме золото.

- По всьому світу лижна акробатика зараз набуває величезної популярності. Але, на жаль, Україну часто покидають професійні спортсмени. Чому так відбувається?

- Основна причина в умовах, які створюють для спортсменів. До прикладу, в тій же Білорусі є дуже хороша літня база зі спеціальним трамплінами, зимова база, де навіть проводять кубки світу, і все необхідне спорядження, яке дозволяє готуватися вдома цілий рік. Тому в них вже є багато сильної молоді, яка згодом прийде на зміну нинішнім спортсменам-олімпійцям. А в нас, на жаль, тут прогалина.

- Якби у вас була можливість полетіти куди-небудь абсолютно безкоштовно, куди б ви вирушили?

- На даний момент, це була б Австралія, або Нова Зеландія. Дуже подобається тамтешня природа. Та й захоплює можливість побачити умовний «край світу». Також подобається Швейцарія. Там щось подібне до Нової Зеландії, але водночас дуже своєрідне, тому й цікаве.

- Коли і за яких обставин Ви вирішили пов’язати своє життя зі спортом?

- На гімнастику мене привела мама, коли я була ще зовсім маленькою. Там я виконала норматив майстра спорту, а фристайлом зайнялася вже в 15 років. Мене помітили тренери і запросили до себе. А в дев’ятому класі я з Хмельницького переїхала в Рівне і почала тренуватися в ДЮСШ №1.

- У чому головні плюси і мінуси роботи професійного лижного гімнаста?

Мені подобається, що ми багато часу проводимо на свіжому повітрі. Бо доки займалася гімнастикою, тренування проходили тільки в залі, де постійно замкнутий простір і це дуже втомлювало. Також, якщо порівняти з тією ж гімнастикою, у фристайлі залишається більше вільного часу, який можна витратити на себе. А основний мінус - це те, що ми постійно не вдома. Більша частина зборів і тренувань проходить за межами України. Але з цим доводиться миритися.

- Чи бувають моменти, коли Вас залишає натхнення, зникає бажання тренуватися? Як Ви з цим боретеся?

- Буває звісно. Інколи воно саме проходить, а якщо ні то… Нещодавно вийшов фільм Лідії Лассіли (австралійська фристайлістка, переможниця ХХІ зимових Олімпійських ігор 2010 р. м. Ванкувер), який називається «The Will To Fly». Як тільки його передивлюся, одразу з’являється мотивація знову йти тренуватися й перемагати.

- Ваш улюблений серіал, фільм і книга…

- Книги - це мабуть Деніел Кіз: «Квіти для Ельджернона» і «Таємнича історія Біллі Мілігана», ну, і «1984», звісно. Це те, що за останній час сподобалось. Фільми, однозначно, «Інтерстеллар» і вищезгаданий «The will to fly», а серіал - «Гра престолів».

- Чим Ви займаєтеся у вільний час?

- Зараз дуже хочу підтягнути свій рівень англійської. Нещодавно навіть записалася до репетитора і почала дивитися фільми в оригіналі. А вивчення іноземної мови вимагає багато часу.

- Якби не спорт, чим би зараз займалися?

- Квітами. Завжди дуже подобалося працювати з квітами і різноманітними вазонами. Навіть задумувалася якось про свій маленький магазинчик квітів. Це, звичайно, дуже далека перспектива, але, можливо, колись цим і займуся.

- Скільки часу на рік ви проводите закордоном? Тренування, збори і тому подібне…

В середньому виходить що на місяць, проведений за кордоном, ми маємо десь тиждень вдома. А на рік, думаю, близько 8-9 місяців за межами України.

- Про що Ви мрієте?

- Щаслива дружня сім’я. Звичайне жіноче щастя дуже важливе. Що стосується спорту, це, звичайно, нові медалі, особливо з Олімпійських ігор.

- Чи є у вас якісь приховані таланти або несподівані захоплення?

- Я велика фанатка всього екстремального. В мене і спорт екстремальний, і у вільний час люблю щось подібне. До прикладу, я стрибала з парашутом, і в майбутньому мабуть буду знову. А ще, я дуже люблю вишивати і в’язати. Навіть на зборах часто з Аллою Цупер (білоруська фристайлістка українського походження, переможниця XXII зимових Олімпійських ігор 2014 р. м. Сочі) разом збираємося, вмикаємо серіал і в’яжемо. Це дуже заспокоює, тому часто так стрес знімаємо.

- Зараз багато говорять про відновлення і реставрацію старих трамплінів для фристайлу в Миколаєві. Але багато хто стверджує, що вони вже технічно застарілі. Є сенс їх зараз відновлювати? Чи краще будувати нові?

- Насправді, там вже немає що реставрувати. Краще будувати з нуля, бо з часу як будували ті трампліни, у фристайлі багато що змінилося, і зараз вже нові вимоги, тому й обладнання повинно бути сучасним. Це було б хорошою інвестицією в молодь, бо з’явилася б можливість більше тренуватися вдома, а це завжди плюс для спортсмена.

- Буковель зараз один з найпопулярніших гірськолижних курортів у всій східній Європі. Можна було б на його базі розмістити тренувальну базу для наших фристайлістів?

- Можна звісно. Там навіть проводили один з етапів кубку світу. До того ж проводили на дуже хорошому рівні. Для молоді там є все необхідне, але саме «Буковель» дуже дорогий і це значні кошти, які не завжди є.

- Хто для вас був найбільш значущою людиною, наставником, прикладом для наслідування?

- Мої тренери Досова Галина Петрівна і Досов Юрій Вікторович. Вони для мене і тренери, і приклад для наслідування і навіть моя друга сім’я. Коли я тільки приїхала в Рівне, навіть якийсь час жила в них вдома, тому все чого я зараз досягла в значній мірі завдяки їм.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: