Долі збіглися...

Саша також втратив зір у дитинстві, коли йому було десять років, через травму... Потім була операція, і вирок лікарів - атрофія зорових нервів - прозвучав, наче грім серед ясного неба, але Сашко не занепав духом, а вирішив вчитися далі, і у 2002 році закінчив Львівську школу-інтернат №100 для сліпих дітей. Під час навчання він визначився, що буде масажистом, адже у школі на уроках виробничого навчання вивчали масаж, і син склав іспит з цієї дисципліни на “відмінно”.

Отримавши посвідчення масажиста, Сашко вирішив, що шкільних знань йому замало, і у 2003 році вступив до Дарницького Міжнародного медичного коледжу. Цього року Олександр, закінчивши коледж, став дипломованим масажистом. Він, як і пані Ольга, любить цю справу і бачить у ній сенс власного життя, але, на превеликий жаль, не має роботи. Адже права пані Ольга: незрячій людині знайти у наш час роботу дуже важко. Роботодавці чомусь бояться таких працівників, хоча насправді працюють вони краще, ніж зрячі, бо вони дійсно, як було сказано у Вашій газеті, людину “бачать”... пальцями.

Моєму синові Олександру вже виповнилося 26 років, він кваліфікований масажист, але практикує лікувальний та профілактичний масаж удома, бо, на відміну від пані Ольги, проживає у селі, яке знаходиться за 20 кілометрів від обласного центру, а там, звісно, пацієнтів небагато. Але хто приходить, залишається задоволеним, бо Сашко, як і пані Ольга, людину “бачить” пальцями. Виробничу і переддипломну практику Олександр проходив у Шубківській сільській поліклініці, і люди, які приходили до нього на масаж, а їх було не менше трьох десятків, залишилися задоволені. Зараз мій син, Єфремов Олександр, на жаль, не має роботи, але дуже хоче її знайти. Тому звертаємося до газети “Рівне-Ракурс”: можливо, Ви допоможете знайти роботу масажиста в обласному центрі, як знайшла її пані Ольга Хвостікова - незряча масажистка.