Платне кохання

До такого висновку підштовхує наступна інформація:

«УВАГА!!! З 16 липня 2018 року в’їзд в Туристичну зону відпочинку «ТунельКохання» - буде ПЛАТНИЙ!!!

Будуть діяти наступн ірозцінки:

В’їзд автомобільним транспортом пасажиро-місткістю від 1 до 5 осіб - 20 грн. за 1 одиницю автомобільного траспорту;

В’їзд автомобільним транспортом пасажиро-місткістю від 6 до 20 осіб - 50 грн. за 1 одиницю автомобільного траспорту;

В’їзд автомобільним транспортом пасажиро-місткістю від 21 та більше - 100 грн. за 1 одиницю автомобільного траспорту.

Велосипедний та пішохідний проїзд/прохід - БЕЗКОШТОВНО!!!

Жителям Клеванської ОТГ та учасникам АТО (ООС) - проїзд/прохід - БЕЗКОШТОВНО!!!

Адміністрація Клеванської ­селищної ради»

Тобто, в‘їзд в «Тунель кохання» стане платним. Саме по собі рішення сільської ради є настільки типовим для дій наших органів місцевого самоврядування стосовно туристичних об’єктів, розташованих на їх території, що обурюватися рішенню Клеванських обранців не доводиться. Плату, і при тому не малу, в нас беруть за відвідини майже усіх пам‘яток історії та культури. При цьому чомусь вважають, що це нормально,тоді, як у цивілізованому світі, вартість відвідин таких об’єктів, як правило, символічна, але вони вважаються дуже прибутковими. Чому? Ніякої таємниці в цьому феномені немає. Річ у тім, що відвідини якогось замку - музею в Європі можуть коштувати п’ять євро, але обід в ресторані при цьому ж музеї, проживання в «історичному» готелі з видом на пам‘ятку архітектури, катання на історичній кареті, купівля сувенірів та ще десятки подібних дрібних витрат зроблять легшим гаманець середньостатистичного туриста на якусь сотню- другу євро. Частина з цих грошей, у вигляді податків, піде в бюджет населеного пункту, на території якого і розташована пам‘ятка. Також, обслуговування туристів дає роботу місцевим мешканцям, і вони теж поповнюють бюджет. Все просто, зрозуміло і грошей у того муніципалітету вистачає, щоб регулярно ремонтувати об’єкт історичної чи культурної спадщини, щоб він, так би мовити, не втрачав товарного вигляду. Чому ж у нас ця схема не працює? І тут все просто. Для того, аби отримувати гроші потрібні інвестори, які б вклали свої кошти в будівництво тих самих ресторанів, кафе, готелів, сувенірних крамниць та розважальних атракціонів. Щоб такі інвестори в туристичну галузь з‘явились у нас потрібно лише два чинника - нормальні дороги, комунікації, земельні ділянки і прозорі «правила гри» між тими самими інвесторами та державними та комунальними органами влади.

Сьогодні цих передумов немає. Інвестори в нас сприймаються, як «ідіоти з баблом», яких потрібно доїти. Туристична інфраструктура теж за дуже невеликим виключенням в нас знаходиться на рівні пізнього СРСР, а про дороги та інженерні мережі краще взагалі не писати. Що ж залишається? Готувати програми, де все дуже гарно розписано на папері та чекати, коли до нас почнуть нарешті приїздити кожен рік мільйони іноземних туристів, які будуть залишати мільярди доларів, юанів та євро.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: