Віталій Ундір

Публікую свої роздуми щодо проблем зовнішньої безпекової політики України. Публікую, оскільки стало тривожно, і кожний громадянин України має право знати, що буде робити претендент в народні депутати в цій галузі, адже це сфера, яка в прямому сенсі забезпечує наше фізичне та державне виживання.

Чому тривожно? Мешканці нашої області – щирі патріоти, і близько до серця беруть всі наші як успіхи, так і невдачі. Переконуюся в цьому ледь не щодня, на десятках зустрічей з виборцями. На жаль, в їхніх питаннях все сильніше звучить та ж таки тривога. Що там європейці в ПАРЄ, чому ми не відстояли свої, справедливі позиції? Що там з розведенням військ в той час, коли наших солдат вбивають? Таких що багато.

Я розумію, чому повернення Росії до ПАРЄ викликало такий негативний резонанс. Це перший відчутний удар з підриву міжнародного санкційного режиму. Цей успіх дає Росії відчуття вседозволеності. Ключове правило російської дипломатії, як засвідчують дипломати з досвідом – ніколи добровільно не поступатися, особливо, якщо щось здобуте злочинним шляхом і тим більше, коли відчувається слабкість опонента. Кремль не розуміє жестів доброї волі, а лише мову сили. Згадайте Отто фон Бісмарка, який говорив: «Сильний – завжди правий. Ніколи не вірте росіянам, адже росіяни не вірять навіть самим собі». Я не розумію, як українська влада це допустила. Адже коротка історія нашої незалежності дає всі відповіді на ці запитання.

Я хочу нагадати деяким горе-політикам кілька історій, що відбулися в недалекому минулому. У 2001 році миролюбива Македонська держава зазнала агресії від албанської общини та албанських бойовиків, що пройшли кордон. В Македонії практично не було своєї армії (економили гроші), ставка робилась на поліцейські підрозділи, але тягатися з навченими бойовиками їм було важко. Європа, як завжди, висловила стурбованість і війна продовжилась. Нас чекала нова гаряча точка, якби не рішення президента України Л. Кучми надати Македонії бойові гелікоптери, а згодом ще і штурмовики СУ-25. Нам почали погрожувати санкціями. Але хто і що може зробити сильній країні? В тому ж році албанці припинили бойові дії, а мирна угода була підписана на вигідних для Македонії умовах.

Восени 2003 року почалася криза в Керченській протоці, навколо острова коса Тузла. Росіяни вирішили збудувати дамбу і змінити фарватер в протоці. За один день контингент українських прикордонників був збільшений до 500 чоловік, в повітря були підняті десятки літаків, по бойовій тривозі був піднятий флот, а президент України перервав свій візит до Бразилії, і за день прилетів у Крим. Ми були ще недостатньо слабкі, щоб з нами не рахуватися (ще дорізали стратегічні бомбардувальники ТУ-23, але в складі бойової авіації було понад 370 справних апаратів). Ми відстояли свою територію, але висновків не зробили.

Напевно пересічний українець вже встиг призабути, хто такі сомалійські пірати. І не дивно, адже більшість із них вже шість років поховані глибоко під барханами місцевої пустелі. Вони заважали світу жити і тому їх повбивали, поспалювали приватні військові компанії на замовлення арабських шейхів та мовчазному схваленні Європи (чи можливо треба було висловити стурбованість?).

З огляду на цей дуже короткий історичний екскурс я простий українець, вважаю, що нам варто винести один, але важливий важливий урок: європейці нас не чутимуть, якщо ми не лише чітко не позначимо червоні лінії, але й своїми активними та ініціативними діями не продемонструємо волю до відстоювання, продавлювання своїх національних інтересів. В цьому контексті вважаю, що розведення сил у Станиці Луганській недаремно спровокувало багато дискусій про користь такого рішення, особливо на фоні поранення наших захисників. Вважаю, що будь-яке розведення матиме значення лише тоді, коли Росія припинить обстріли та підтримає встановлення повного та всеохоплюючого режиму перемир’я. Вважаю, що будь-які односторонні поступки неможливі, вважаю, що Президент України повинен в першу чергу дбати про інтерес простого українця (солдата, фермера, вчителя…). Коли суспільство це відчує – наша сила зросте в рази, і нам всім не буде так тривожно, а розчарування не посіє насіння зневіри та апатії.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: