Догляньте мене до смерті

...Ірина (прізвище не вказуємо) прийшла до Надії два роки тому. 65-річна жінка погодилася укласти з нею угоду довічного утримання. А квартира в неї була така собі, нічого! Обов’язки у документі до дрібниць не розписували. Згідно з угодою, Ірина повинна була забезпечувати Надію харчуванням, ліками та одягом. А після смерті - поховати її за власний кошт. Все!

- Я переїхала з чоловіком та дитиною й поселилася в окремій кімнаті, - розповідає жінка. - Нормально жили лише рік. Ремонт у квартирі зробили, на харчуванні не економили. Однак, коли вклали у бабусю достатньо грошей, вона раптом змінилася, і почала дещо неадекватно себе поводити. Вмикала телевізор на повну гучність, коли син спав; співала, будила мене серед ночі й просила приготувати її улюблену страву (фаршировані млинці), бо ж у договорі було зазначено, що ми зобов’язані її годувати. Словом, дістала вона нас! Ми не витримали і, за згодою сторін (вона не заперечувала!), розірвали договір: адже жінка була ще доволі проворною, і ми б із нею промучилися, прости Господи, ще років з десять, щонайменше. Уже потім нам стало відомо, що попередні доглядальники з тіткою Надією більше двох років не жили - просто не витримували...

Договір - продумайте все до дрібниць!

- У договорі про довічне утримання з метою успадкування житла краще до дрібниць розписати двосторонні обов’язки, аби швидко вирішити непорозуміння, - радить приватний нотаріус Тамара СІЧОВА. - У ньому варто зазначати навіть такі деталі, як, наприклад, відвідування театру тощо. Набувач (той, хто зобов’язаний утримувати людину), як правило, забезпечує харчуванням, лікуванням, прибиранням у кімнаті відчужувача (людину, яку утримують).

Основний обов’язок другої сторони (відчужувача) - відразу передати житло у власність набувача після підписання договору, який посвідчується нотаріусом та реєструється в державному реєстрі правочинів і накладається заборона на відчуження даної нерухомості.

А що робити, коли якась зі сторін не виконує своїх обов’язків за цим договором? Є два виходи - розірвати договір за згодою сторін або за рішенням суду (на вимогу однієї зі сторін).

Якщо суд доведе факт неналежного виконання утримувачем його обов’язків, то право власності знову перейде до бабусі. А витрати на її утримання в даному випадку не підлягатимуть поверненню.

Якщо ж набувач прагне розірвати договір та компенсувати витрати, понесені на ремонт квартири, ліки чи харчування, він повинен пред’явити на суді чеки, розписки та квитанції.

За словами нотаріуса, за минулий рік вона завірила чотири договори довічного утримання з метою успадкування житла. Відчужувачами виступали перважно самотні жінки похилого віку.

Ніколи не відомо, хто кого "догляне" до смерті!

Пані Тамара звертає увагу на різницю двох договорів про передачу майна - “про довічне утримання” та “дарування”. Найчастіше “добрі” люди просять похилу людину підписати з ними останній договір, на словах обіцяючи, що доглядатимуть її. Однак цей договір не передбачає зобов’язань утримання, тому може обернутися лихом для довірливої людини.

Отож, похилій людині краще підписувати договір про довічне утримання із чітким зазначенням обов’язків сторін.

Тонка “гра” - довічне утримання. З цього приводу є анекдот: приходить чоловік до діда, й каже:

- Хочу вас довічно утримувати з метою успадкування житла.

- Добре, - каже той, посміхаючись, - ходімо до хати.

- А що то у вас за фото людей на стіні висять? - дивується хлопець.

- А це ті, хто бралися мене довічно утримувати. Царство їм небесне!..

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: