Історія одного одруження

- Чи згодні Ви, Наталіє, взяти за чоловіка Степана Плутова?

Наречена витримала паузу, двічі вдихнула і відповіла:

- Так, згодна.

Ведуча (про себе): - Ну, звичайно ж...

І вголос:

- Чи згодні Ви, Степане, взяти за дружину Наталію Валуйко?

Наречений (не роздумуючи):

- Ні.

Ведуча на мить остовпіла:

- Що?!

Наречена (писклявим голосом):

- Що?!!

Мати нареченої (підстрибнувши):

- Тиць тобі, трясця...

Наречений (спокійним голосом):

- Ні.

Наречена заволала щосили:

- Ой, мамо!.. Покидьок...

Ведуча (здивовано):

- Не розумію, чого ж прийшли?..

Потім, на щось сподіваючись:

- Ні?.. Ну, тоді...

Батько нареченого (різко):

- Зачекайте! Ти чого це вдумав, вилупку, га? Що це за кренделі такі?

Мати нареченого (крізь сьози):

- Ти ж мене ганьбиш! Перед людьми ганьбиш, іроде!

Гості хором:

- Чого ж ми всі сюди поприходили? Невже й випити не дадуть?

Старший брат нареченої, витираючи піт:

- Зараз я йому морду розіб’ю до кістки, одружиться як миленький.

Наречена (ридаючи у матері на плечі):

- Очі течуть... Ой, очі течу-у-уть...

Мати нареченої (заспокоюючи):

- Зачекай но, Наталочко. Я за плаття 200 доларів виклала - коту під хвіст? Усій їхній сімейці рахунок виставлю...

Батько нареченого (похмуро):

- Хто б казав, зацькували сина... А придане - дві наволочки й будильник.

Бабуся нареченого (шамкаючи):

- Не та тепер молодь, не та... Надивилися еммануелей, і самозадовольняються вхолосту.

Тут голос десь за дверима, де вже тупцює наступна весільна процесія:

- Або ці козли одружаться, або ми зараз їм накостиляємо всім і кожному.

Ведуча (нервуючи):

- Припиниться цей цирк чи ні? Хто-небудь скаже, що тут відбувається?

І тут виходить свідок, і голосно каже:

- Вибачте, ми заклалися!..

Усі (замовкаючи):

- Що?!!

Свідок (запинаючись):

- Це... друг він мені... з дитинства... ми жартували... я кажу: не скажеш “ні”. Він - скажу! Я - не скажеш! Ось і заклалися... Програв я. Давай, Стьопо (нахиляється).

Наречений (задоволено):

- А! Що я казав! Тримай!

Дає свідкові соковитого пендаля. І до ведучої:

- Тепер “так”.

Усі (видихаючи):

- Ну, слава Богу... все-таки вип’ємо...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: