Згадалось це гасло застійних часів у зв?язку із появою невідкладного президентського законопроєкту про децентралізацію. Цей законопроєкт, поки що найбільше досягнення нової влади і у разі його прийняття, структура влади і її стосунки з нами, громадянами, повинні кардинально змінитись, принаймні в теорії. Що ж буде на практиці?
Для того, аби зрозуміти куди ми йдемо, потрібно подивитись назад і зрозуміти, як сформувалась нинішня система місцевої влади. Фактично, ми сьогодні маємо дещо модернізовано схему вісімнадцятого сторіччя, коли спочатку Петро І, а потім Катерина ІІ створили систему губерній. Керували цими губерніями - губернатори, які назначалися центральною владою і лише перед нею були підзвітні. До речі, ця система, з деякими змінами була використана в СРСР, де губернії називались областями, краями, або автономними республіками, а губернатори отримали титул перших секретарів обкомів комуністичної партії. Так само їх призначала центральна влада, прав вони мали значно більше ніж царські губернатори і так само повністю не залежали від населення регіонів, якими вони керували.
Це було зручно для центру, бо навіщо мати на місцях незалежних керманичів, яких підтримує народ, потрібні дисципліновані виконавці, які роблять все «так як треба». Як не дивно, але після здобуття незалежності в Україні, влада в областях не перейшла до обласних рад, а створився новий інститут обласної влади – обласні державні адміністрації. Хоча звісно не можна порівняти обсяги повноважень радянських перших секретарів обкомів і нинішніх голів ОДА, але одне залишається незмінним – як перші так і другі призначаються на посади і звільняються з них за рішенням центральної влади. Звісно, така схема керування регіонами дає можливість центру проводити свою політику, звичайно, якщо така регіональна політика у діючої влади є та забезпечує функціонування виконавчої вертикалі. На цьому плюси губернаторської форми правління в цілому і вичерпуються. А мінусів є багато. Головний з них - повна залежність губернаторів від центру і повна незалежність від населення. Після Революції Гідності ситуація почала виправлятись, хоча темпи змін є досить таки не швидкими. Фактично, ми сьогодні спостерігаємо процес переходу частини повноважень від райдержадміністрацій до об?єднаних територіальних громад. Подібна ситуація відбувається і в стосунках між обласними радами та обласними державними адміністраціями. Значення перших зростає, а других падає.
Новий закон повинен завершити цей процес і передати всю владу в областях та округах (нові адмінстративні одиниці, які повинні замінити райони, в нашій області їх буде три) виконкомам рад. Це добре, але поряд з виконкомами з?являться і префекти, які повинні ці самі ради і їх виконкоми контролювати і матимуть право звертатися до президента про їх розпуск... Такий собі запобіжник від сепаратизму і великих вимог регіонів до центру. Однак, це поки що все в теорії, на практиці ж ми маємо ситуацію, коли нарешті регіонами почнуть реально керувати люди, яких ми виберемо, і які будуть реально підзвітні виборцям. Враховуючи той факт, що в будь-якому випадку нові обласні ради з?являться у нас вже восени наступного року, боротьба за кожне місце в обласній раді буде шалена, адже на кону будуть реальні владні повноваження. Що ж стосується округів, то навряд чи до кінця жовтня 2020 року вдасться їх сформувати і можливо вибори до них відбудуться пізніше. Так, що буде цікаво…
Партнери 