«Віднесені вітром»

Писала його сім років. В остаточному – 60-му – варіанті поставила крапку наприкінці 1935-го. За рік роман про Громадянську війну та повоєнний час став бестселером у США. Змальовану епоху читач споглядає очима Скарлетт О’Гара – доньки плантатора з рабовласницького Півдня.

Кларк Ґейбл і Вів’єн Лі вперше мали зустрітися, щоб сфотографуватися разом. Агенти актриси щось переплутали, і вона запізнилася на 2 год.

– Оце вам англійська пунктуальність! – лютував Ґейбл. – Не хочу мати справ із цією дамочкою!

– На вашому місті я би сказала цій Вів’єн Лі, щоб вона забиралася до своєї Англії, – підійшла до нього акторка.

Ґейбл отетерів.

– Не минуло й 5 хвилин після їхньої зустрічі, як вона вже крутила з нього мотузки, – згадував фотограф стрічки.

Для Вів’єн Лі пошили 31 сукню. Акторка мала дуже тонку талію та стрункі ноги, але невеликі груди. Тож до плаття пришивали мережива й волани, за пазуху напихали вати. Вів’єн була готова працювати від зорі до опівночі. Ґейбл залишав знімальний майданчик рівно о 18.00.

– Наче клерк у юридичній конторі! – сердилася Лі.

Ці слова переповіли Ґейблу. Відтоді перед зйомками сцен із поцілунками він наїдався цибулі.

На роль Скарлетт розглянули 1400 кандидатур

Вів’єн Лі знімалася по 16 год. на добу, мала два вихідні на місяць. На початку знімального дня могла грати один епізод, у якому гине її маленька донька, в обід – любовну сцену, надвечір – розпещену 16-річну кокетку на балу. Бувало, так утомлювалася, що засинала абиде. Її вкривали простирадлом і відносили в затінок. «Я втратила останню змогу отримувати задоволення від роботи. Навіщо я, дурепа, влізла в усе це?» – скаржилася Вів’єн у листі до друзів. Наприкінці зйомок в акторки з’явилися зморшки. Довелося так виставляти світло, аби в останніх кадрах цього не було видно. За роль Лі отримала $25 тис. Кларк Ґейбл – $120 тис., бо був відомим і до цієї картини.

Усе почалося з рекордної на ті часи суми за права на екранізацію однойменної книги Маргарет Мітчелл – 50 тисяч доларів – і скандальних пошуків актриси на головну роль. Продюсер Девід Селзнік був вельми прискіпливим і перетворив кастинг на гігантську піар-акцію свого фільму.

У пошуках Скарлетт

Кастинг обійшовся продюсерам у 100 тисяч доларів. У пробах взяли участь півтори тисячі кандидаток. Подейкують, що одна з них навіть запакувала себе в подарунковий картон з написом «Веселого Різдва, містер Селзніку! Я – ваша Скарлетт». Перебірливий Селзнік одна за одною відкидав кандидатури великих актрис того часу: Кетрін Хепберн він назвав занадто манірною, Бетті Девіс – надто заїждженою, а Норму Ширер – надто старою.

Фільм почали знімати, коли актрису на роль Скарлетт ще так і не затвердили. Першою сценою була втеча з палаючої Атланти, яка насправді з’являється лише всередині фільму. Для декорацій, до речі, використали куліси з фільму «Кінг-Конг». Їх перемалювали, а в епізоді з пожежею спалили.

Англійка в ролі американки? Неподобство!

Те, що на роль американки врешті-решт після півторарічної кастингової епопеї затвердили тоді нікому невідому британську акторку Вів’єн Лі, багато хто сприйняв у штики. Утім, авторка однойменного роману Маргарет Мітчелл, як тільки побачила амбітну англійку, одразу ж схвалила її кандидатуру, мовляв, саме такою вона собі й уявляла норовливу Скарлетт.

Під кінець зйомок Вів’єн Лі була настільки виснажена емоційно та фізично, що Селзніку довелося відправити її на кілька днів до її коханого Лоренса Олівера, аби та не злягла від нервового зриву. Вів’єн повернулася знову бадьорою і сповненою сил, і фільм змогли дознімати до кінця.

Сім тисяч доларів на тиждень – і Гейбл ваш

А от виконувач головної чоловічої ролі – Ретта Батлера – Кларк Гейбл спершу взагалі не хотів зніматися у фільмі. Утім, йому попросту не залишили вибору. Його продюсерська фірма MGM «позичила» Гейбла Селзніку за сім тисяч доларів на тиждень. Гейбл до останнього скептично ставився до стрічки й спершу навіть не хотів з’являтися на прем’єру. Відомому актору не подобалося, що його герой виглядав дещо тьмяно на фоні маловідомої англійки.

Цікаво, що акторка, яка зіграла мати Скарлетт – Барбара О’Ніл – насправді була лише на рік старша за Вів’єн Лі. А виконувачка ролі Маммі – Хетті МакДаніель – за роль другого плану отримала «Оскара» як перша в історії темношкіра актриса. Щоправда, на прем’єру їй так і не дозволили з’явитися – темношкірим у ті часи до кінотеатрів було зась.

Штраф за нецензурне слово

Багато висловів з фільму стали крилатими. Приміром, улюблена фраза Скарлетт «Не буду думати по це сьогодні, подумаю про це завтра». Скандальною виявилася й репліка Ретта Батлера наприкінці фільму. Перед тим, як покинути бідолашну Скарлетт, на її питання «що мені робити?», він відповів: «Чесно кажучи, люба, мені на це до дідька начхати». Таку грубу відповідь цензори розцінили як таку, що не відповідає нормам кінематографії. Селзніку довелося сплатити 5 тисяч доларів штрафу, але він наполіг на тому, щоб фраза таки залишилася у фільмі. Знімали фільм 11 місяців – із 10 грудня 1938-го по 11 листопада 1939-го. Стрічка стала першим кольоровим фільмом в історії кіно. Прем’єри чекала вся Америка. Вона відбулася 15 грудня 1939 року в Атланті, що колись була серцем рабовласницького Півдня. Квитки коштували $10, але спекулянти продавали їх по $200. У ніч прем»єри, аби побачити виконавців головних ролей – їх усіх запросили на цей показ, – біля кінотеатру зібралося до 300 тис. людей. Фільм тривав майже 4 год. Лі назвала його «важким випробуванням для дупи».

Стрічка здобула дев»ять «Оскарів». Свою золоту статуетку отримала й Вів’єн Лі. На урочистому врученні Кларк Ґейбл наступив на ногу Марґарет Мітчелл.

День прем’єри в місті було оголошено вихідним і відзначався майже три дні поспіль.

Стрічка вартістю в чотири мільйони й купу нервів

Нині вже важко віриться в те, що легендарну картину знімали без сценарію, а діалоги дописували безпосередньо на знімальному майданчику в паузах між дублями. Кілька режисерів припинили роботу над картиною через нервові зриви, а для самого Селзніка все це вилилося в інфаркт.

Утім, гра, безперечно, вартувала свічок. Картина завоювала десять «Оскарів» і звання одного з найкращих фільмів в історії світового кінематографа. Стрічка обійшлася продюсерам у 3,9 мільйона доларів, а світові збори в кінцевому підсумку за 70 років прокату принесли 2,7 мільярда. З поправкою на інфляцію, це найкасовіша стрічка в історії світового кінематографа.

Цікаві факти про фільм:

Початкову сцену фільму, де Скарлетт розмовляє на веранді з близнюками Тарлтон, перезнімали кілька разів. Спочатку режисерам здалося, що у близнюків дуже помаранчеве волосся, в інший раз Вів’єн Лі виглядала надто втомленою, наступного разу її довелося відзняти в іншій сукні, так як першу порахували занадто відкритою.

У Вів’єн Лі сіро-зелені очі, а в романі неодноразово підкреслювався смарагдово-зелений колір очей Скарлетт. Тому на зйомках застосовувалося спеціальне освітлення, щоб додати очам Лі більш яскравий відтінок. Крім того, їй довелося 28 разів змінити зачіску за час зйомок. На створення образу акторів треба було в цілому 5 000 костюмів.

У сцені з сотнями мертвих і поранених конфедератів на залізничних коліях, що лежать під палючим сонцем, було відзнято 800 чоловік і стільки ж манекенів.

У сцені після барбекю, де чоловіки збираються в будинку і обговорюють необхідність війни, всі троє майбутніх чоловіків Скарлетт виявляються в одному місці – Чарльз Гамільтон, Френк Кеннеді і Ретт Батлер.

«Віднесені вітром» – єдиний фільм, де зіграла Алісія Ретт (Індія Вілкс). Спочатку вона хотіла отримати роль Мелані, але режисери визнали, що для цього їй не вистачає акторського досвіду.

«Віднесені вітром» – другий фільм, де Томас Мітчелл (Джеральд О’Хара) і Барбара О’Ніл (Еллен) грають подружжя. До цього вони грали чоловіка і дружину у фільмі «Любов, честь і поведінку» 1938 року.

Оригінальна назва роману Мітчелл була «Завтра буде новий день» (Tomorrow is Another Day). А назва «Віднесені вітром» сходить до вірша «Чинара» Ернеста Даусона. Ім’я Скарлетт теж було змінено: спочатку її повинні були кликати Пенсі.

І Вів’єн, і Кларк виявилися завзятими курцями: Лі викурювала чотири пачки в день під час зйомок фільму, а її партнер відстав не на багато: він курив по три пачки в день. І коли тільки зніматися встигали?

Четверо головних героїв картини з’являються все разом лише в одній сцені – в будинку Мелані, де Скарлетт дізнається, що її чоловік Френк Кеннеді убитий.

Будинок Скарлетт, Тара – це процвітаюча плантація, а її власник Джеральд О’Хара описується як ірландський емігрант неблагополучного походження. А свій маєток, відповідно до сюжету роману, він отримав випадково – виграв в покер.

Вів’єн Лі зізнавалася, що їй не подобалося цілуватися з Кларком Гейблом, так як його протези (так-так, він носив протези!) неприємно пахли. Крім того, говорили, що перед зйомками він іноді їв часник.

Більшість виконавців головних ролей у фільмі померли у віці 50-60 років: Вів’єн Лі в 53, Кларк Гейбл в 59, Леслі Ховард в 50, Гетті МакДеніел в 57. Лише виконавиця ролі Мелані Гамільтон-Вілкс – Олівія де Хевілленд ще жива і зараз проживає в Парижі.

Леслі Ховард до останнього моменту не знав, що буде грати Ешлі Уїлкса і дуже здивувався, коли його запитали про відчуття з приводу майбутньої ролі. До речі, сам роман він так жодного разу і не прочитав.

Барбарі О’Ніл, яка зіграла роль Еллен – матері Скарлетт – на момент зйомок було всього 28 років, в той час як Вів’єн Лі було 25 (за романом – 16 років на момент початку подій).

Кларк Гейбл був дуже засмучений тим фактом, що йому доведеться плакати в фільмі. По правді кажучи, він мало не покинув зйомки через це, але Олівія де Хевілленд зуміла вмовити його залишитися (до речі, саме в їх спільній сцені він і проливає сльози).

Фінальна фраза, вимовлена ??Реттом («Чесно кажучи, дорога, мені на це наплювати»), вже використовувалася до цього в декількох фільмах.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: