Як подруги пияка провчили

– О, то хтось таки повісився! Я тобі кажу – повісився, – мов сорока скрекотала Тося в мобільник. Її співрозмовниця і колега по роботі Ізя не вірила цим забобонам. Насправді, вона називалася Іза, але так як мала схожі до єврейських риси обличчя і кучеряве чорне волосся, то в будинку пристарілих, де подруги працювали санітарками, всі її кликали Ізя.

– Ти не вір, не вір! То твоя справа! А ось коли почуєш, що таки так, то скажеш – Тося мала рацію.

– Ну, добре, – мляво відповіла Ізя, – ти ж не того телефонуєш.

– Ну, не того.

– То вже кажи, бо серіал починається.

– Слухай, треба провчити мого Петра, – стишено-таємничим голосом промовила Тося.

– Що? Твій Петро був Петром і залишиться ним. Йому хоч кілки на голові теши, а він як був остолопом, то вчи, не вчи, провчай, не провчай – не допоможе, – зареготала Ізя. – А що далі п’є? – вже схвильовано продовжила.

– П’є, як бик, лютує, як несамовитий, ще й руку став на мене підіймати – спасу нема, – сумовито повідомила Тося.

– І що ти надумала? Може, закодуй його.

– Ага, закодуєш. Ти чула колись, щоб алкоголік визнав, що він залежний? Я хочу його настрашити.

– А то як? – зацікавилася Ізя.

– Знаєш, я не все тобі розповідала. Бо то нікому не потрібно, в кожного своя біда. Але я вже всі методи випробувала. І надумала ось що. В нас є баба Маня, та, що вже їй під сто років. Вона глуха, сліпа, безпам’ятна, але регоче, як холєра, коли хтось до неї підступить. Ми її привеземо до мене, одягнемо в мою піжаму, перев’яжемо голову моєю хустиною, тією, якою я все перев’язуюся, коли Петро п’яний приходить, бо мене сильно тоді починає боліти голова. І ми бабу Маню покладемо в наше ліжко. Ми з тобою будемо виглядати п’яного Петра. Те зробимо в суботу, він в суботу завжди як чіп приходить: починає свої оргії, з хати мене вигонить, бити береться, посуд трощить. Коли він надійде – я заховаюся в хаті, а ти – в хлівці. Як тільки він ступить до спальні і побачить бабу Маню в моєму образі, дамо йому п’ять хвилин. А потім зайдеш ти, наче в гості і побачивши мене (бабу Маню) станеш причитати:

– Ой, подружко, моя мила, та нещасна! Як тебе знищив та змарнував той диявол! До чого тебе довів той алкоголік!

Ізя слухала все це затамувавши подих. Вона із задоволенням погодилася допомогти Тосі. Їх план вдався. Коли Петро побачив у ліжку бабу, яка стала реготати, то геть протверезів. Він хотів тікати, а тут Ізя нагодилася, та як стала примовляти та крити його на чім світ стоїть, то він ледве вирвався із хати. Усю ніч ходив селом, наче причмелений. Вранці, в неділю, прийшов додому, а Тося, наче нічого й не було, весело клопоталася з варениками. А Петро пити перестав з того часу. Але став якимось задуманим, тихим…

До речі, про нічну вилазку баби Мані ніхто не дізнався, навіть вона сама…

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: