А тим часом між нами – три роки знайомства. Час, який викреслити з життя не так просто. Мрії про спільне майбутнє і незабутню весільну подорож. Власне, заради цього ти і подався на заробітки. Утім, це я так думала. Бо любила і вірила. А тепер починаю сумніватися. Тим паче, «добрі» люди допомагають. Недавно забігла подруга, розпитувала, чи ти досі мені телефонуєш. Бо, мовляв, краєм вуха чула, що там, в Англії, ти зустрів давню знайому, у яку був закоханий ще зі школи. А, може, ти спеціально до неї й подався. А мені намалював красиву картинку, що їдеш заробити нам на весілля…
Серце розривається від болю. Та я навіть не плачу – вдаю сильну. Не розумію лише одного: для чого був увесь цей спектакль? Невже не простіше сказати правду? Навіщо ранити мені душу ще й брехнею?
І на це запитання ти не відповів. Лише виправдовувася, мовляв, сам не знав, що повернуться старі почуття. Але ти і досі не впевнений, чи хочеш реанімовувати ці стосунки.
Я запитала тебе ще про одне: а що робити з нашим коханням? Принаймні, з твоїми палкими клятвами і запевненнями любити мене вічно. І почула ще дивнішу відповідь: з цим ти також не визначився.
Правду кажуть: було б смішно, якби не було так гірко і сумно. Бо, навіть, якщо ти вирішиш залишитися зі мною, де впевненість, що завтра ти не зустрінеш якусь давню знайому знову?
Партнери 