Отже, невдовзі почнеться опалювальний сезон, і більшість наших громадян із жахом чекають «зимових» платіжок. На жаль, оплата тепла стає все більш непідйомною для більшості домогосподарств. Така в нас державна політика – комунальні послуги чомусь прийнято вважати бізнесом, і тарифи повинні бути ринковими. При цьому самого ринку тепла в нас немає. Тобто – не можна вибрати постачальника електрики чи тепла. Були правда спроби зробити ринок природного газу, але назвати їх успішними навряд чи можна. Тобто, як і тридцять років тому, у нас в тепловій галузі все залежить від держави і її політики. Так, формально починають і завершують опалювальний сезон міські голови. Але жодне місто не може купити газ напряму, доставити його в Україну, розмитнити, продати своїй теплогенеруючій компанії дешевше ніж в сусідньому місті. Така сама ситуація і з електроенергією. Тобто, коли громадяни побачать цифри в платіжках і почнуть задавати неприємні питання своїм мерам, останні опиняться в більш ніж неприємній ситуації. Не маючи змоги реально вплинути на вартість газу та електрики, місцеве самоврядування відповідає за те, щоб в оселях та установах було тепло, а в комунальників були гроші для купівлі газу та електрики.
Чи є вихід з цієї ситуації? Звісно є. Послуги теплопостачання, в нашій бідній країні не можуть вважатися комерційними, а повинні бути соціальними. Таким чином держава зобов’язана відпускати на ці цілі природний газ і електроенергію за пільговими цінами. Тоді не треба буде придумувати історії з субсидіями і не дивуватись тому, звідки беруться астрономічні борги за «комуналку». В наших умовах іншого шляху немає.
Партнери 