Тимошенко не риба. Вона не змогла промовчати, коли нагородили “Підрахуя”

Я розумію, що у нас ще досить жива cтара, випестувана в радянських та компартійних кабінетах традиція нагороджувати до чергового ювілею кого завгодно і чим завгодно. Але не до такої ж міри. У людей, що приймають подібні рішення, повинно бути якесь чуття адекватності та сприйняття історії. Чому б тоді, за подібною логікою, не нагородити грамотами всіх, хто брав участь у масштабних фальсифікаціях 2004 року, якщо вже покарати їх не вийшло? Адже вони теж по-своєму “забезпечували реалізацію виборчих прав громадян України”.

Останнім часом український політикум любить поговорити про створення нових політичних традицій, про перехід до чесної політики і відкритих виборів, про незворотність демократичного поступу. Але коли нагороджують почесною грамотою людину, від прізвища якого походить термін “ківаловщина”, коли цей термін навіть у іноземній пресі наводять без перекладу, як символ абсурду і безпардонних маніпуляцій у ході виборів, у мене з’являються сумніви щодо щирості подібних заяв. Яку традицію ЦВК створив, вручивши грамоту, котру за жодних обставин вручати було не можна? Ця традиція слугуватиме чесним виборам? Чи, може, вона стане засторогою для фальсифікацій у майбутньому? Чи буде тепер хтось боятися відповідальності за спотворення результатів всіх наступних виборів?

Уявіть собі ситуацію, коли на подальших парламентських чи президентських виборах до голови виборчої дільниці приходять кремезні “спостерігачі” і наполегливо просять вкинути до скриньки пачку бюлетенів. Чи є мотив у цього голови боятися відповідальності та відмовлятися від пропозиції? Ні, тепер немає. Чого йому боятися, коли сам Ківалов за те ж саме грамоту отримав?

Мені незрозуміло, чому документ про нагородження підписав голова Центральної виборчої комісії, якого було призначено до ЦВК за квотою Президента України. Навіщо і кому був потрібен подібний фарс? Чи, можливо, й справді у нас процесом керує Віктор Янукович, відповідно до заяви Сергія Ківалова від 24 листопада 2004 року? Адже від вшанування Ківалова до визнання Януковича главою держави не так уже й далеко, як може видатись на перший погляд. Я не перебільшую і не іронізую, я говорю про тенденції. А вони - погані.

Я абсолютно переконана, що які б посади ми не займали і де б ми не були - при владі чи в опозиції, у високому кабінеті чи у відставці, - обов’язково повинна бути та межа (назвіть її моральною, етичною чи якою іншою), яку не можна переступати. Є речі, яких робити не можна. Вони нерегульовані законами, інструкціями і протоколами. Не можна називати об’єднання з мафією єднанням країни, не можна навіть “в інтересах стабільності” підписувати договори про співпрацю зі злодіями і зрадниками, не можна корумповані зв’язки урядових чиновників з “Росукренерго” називати державною політикою, не можна нагороджувати за “реалізацію конституційних виборчих прав громадян” того, хто плювати хотів і на ці права, і на самих громадян. Просто - не можна і все!

Що стосується нагородження Ківалова, то я пропоную виправити цю помилку. Почуття ніяковості голови ЦВК, який скасовує Почесну грамоту Ківалову, неспівставне з вартістю, яку треба буде сплатити українській демократії, коли нагорода так і не буде відмінена.

Окрім того, я гадаю, є речі, явища і події морально-етичного змісту, публічну оцінку яким обов’язково має давати Президент України, незалежно від того, чи прописані такі зобов’язання в Конституції, чи ні.

Я прошу голову ЦВК Володимира Шаповала виправити помилку. Принаймні в спорті такі правила діють. Тому я пропоную скасувати рішення про нагородження Ківалова - як такого, що не пройшов допінг-тест на демократію.

Я не буду закривати очі на події, які відбулися вчора. Якщо хтось сподівається, що я буду мовчати, як риба, чекаючи особистого свята, пов’язаного з формуванням демократичної коаліції і з призначенням нового прем’єр-міністра, то нехай краще не сподіваються.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: