Кому не потрібне Євро-2012?

Ну то й що ж тут такого неймовірного, запитаєте ви? Увійти до трійки - ще не означає перемогти. Згодний. Шансів, на перший погляд, справді небагато, тим більше, що в суперниках у нас залишився такий «монстр» світового футболу, як Італія. Але вся справа в тому, що й повз трійку ми з великою часткою ймовірності могли «пролетіти», як фанера над Парижем, з огляду на те, з ким ми змагалися. На секундочку: Туреччина (3-й призер Чемпіонату Світу 2002 року) і Греція (діючий чемпіон Європи) за результатами таємного голосування виявилися за нами (як, до речі, й у відбірному турнірі на Чемпіонат Світу 2006 року)! Фантастика!

І тим більш дивно, що дуже багато хто сприйняв цю новину як належне. Мовляв, подумаєш, теж мені, досягнення. Але ж насправді досягнення! Якщо говорити відверто, то той, насмілюся сказати, рейвах, що от уже котрий рік діється в Києві на площі перед НСК «Олімпійський», не давав людям, знайомим із футболом не з трамвайних розмов, ані найменшого приводу для оптимізму. Нагадаю - саме цей стадіон заявлено Україною й Польщею як той, де планується провести фінальний матч Євро-2012. Польща, до речі, погодилася відразу, позаяк там просто немає спортивних споруд такої місткості (НСК «Олімпійський» уміщає майже 83 тисячі глядачів - ред.).

Та от тільки хто нам дасть проводити на ньому не лише фінальний, але й узагалі будь-який матч європейської першості, допоки перед стадіоном триває наскільки грандіозне, настільки ж і безглузде будівництво загадкового торгово-розважального комплексу, що невідомо ким було розпочато й незрозуміло коли закінчиться?! Якщо закінчиться взагалі коли-небудь. Тому що, зважаючи на все, дехто «нагорі» перебуває в блаженній упевненості, що кияни вже настільки звикли бачити на тому місці величезну яму, що більшість сприймає її просто як частину ландшафту й не відчуває із цього приводу ані найменших незручностей. Заявляю вам як уболівальник з багаторічним стажем - відчуваємо, та й ще які!

От уже кілька років поспіль проходити на стадіон крізь 3-4 бічні хвірточки, та ще й за великого напливу народу - це, знаєте, заняття не для слабких духом. І тілом теж. Не доведи, Господи, станеться що - й наслідки можуть бути страшнішими за ті, що сталися в мінському метро 30 травня 1999 року. І доки основні підступи до стадіону перекрито цим котлованом-монстром, ніхто нам Євро-2012 не віддасть. Просто з міркувань безпеки. І не треба говорити, що за 7 років там усе добудують - голосування відбудеться вже наприкінці 2006-го, і рішення буде прийматися, виходячи з поточної ситуації. Та й не такі ми поки авторитетні в Європі, щоб нам вірили на слово.

А от проведення Євро-2012 могло б підняти наш авторитет до небувалих висот! Приклад торішньої Португалії, однієї з найбідніших, по суті, країн «цивілізованої» Європи, дуже красномовний. Мало того, що це був би просто реальний «вибух» для економіки, та ще й, чого на світі не буває, під цю справу справді могли б і до ЄС прийняти!

Утім, дурень думкою багатіє. Оскільки керівництву нашої країни, схоже, відверто наплювати й на норми УЄФА, і на Євро, і на футбол у цілому. І заяви міністра у справах сім'ї, молоді та спорту Юрія Павленка про те, що «наше головне завдання - забезпечити, щоб на оновленому НСК «Олімпійський» відбувся фінальний матч Чемпіонату Євро-2012», є не що інше, як порожній звук, тому що фактично відразу він назвав президента Федерації футболу України Григорія Суркіса, котрий наполягає на якнайшвидшому вирішенні питання з будівництвом, мало не шантажистом і провокатором. Але ж саме авторитет в УЄФА Суркіса, котрий, до речі, входить до складу виконкому цієї організації, відіграв далеко не останню роль у тому, що Україна й Польща опинилися у фінальній трійці.

До речі, за словами Суркіса, він із великим подивом сприйняв висловлювання міністра, з яким багато разів спілкувався на цю тему і який обіцяв цілком сприяти розв'язанню ситуації. «Міністр України у справах сім'ї, молоді та спорту Юрій Павленко явно не ладнає з елементарною логікою, - заявив президент ФФУ. - З одного боку, він каже, що, цитую: «Я в жодному разі не вигороджую «Юджин» (компанія-забудовник - ред.), їхні дії з блокування стадіону некоректні». Тим самим визнаючи факт грубого порушення норм безпеки громадян з боку забудовника площі перед НСК «Олімпійський». І відразу ж пан Павленко натякає на якийсь «шантаж з боку певної особистості», котра, в свою чергу, привселюдно заявляє про неприпустимість таких порушень. Складається враження, ніби державний чиновник або ж справді незграбно лобіює чиїсь незаконні інтереси, або ж, через свою молодість і недостатню компетентність, дуже поверхово розмірковує про серйозні й принципові питання».

Хоча насправді Григорію Суркісу слід було б подякувати за те, що він вчасно забив тривогу, спрямувавши депутатський запит Президентові й уряду, в якому по пунктах перелічив заходи, які треба вжити для гідного вирішення питання. Інакше тимчасові правителі з уряду пустили б справу на самоплив, а 2006 року, коли їх би вже не було при владі, УЄФА з ганьбою відмовило б Україні в праві приймати Євро-2012 через банальне господарське безладдя.

Відразу ж після повернення з голосування на Мальті президент Федерації футболу України наголосив, що «держава здобула фантастичний шанс зробити динамічний крок у розвитку цієї (футбольної - ред.) інфраструктури, із цим я нас і вітаю», і резонно зауважив, що виграти конкурс на проведення фіналу ЧЄ-2012 у грудні наступного року можна буде тільки синхронізувавши всі зусилля на рівні Президента, Кабінету Міністрів, парламенту й засобів масової інформації.

Однак дехто з членів уряду явно налаштований захищати радше честь мундира (або хиткий імідж правлячої команди напередодні виборів) і не поспішає демонструвати солідарність із Федерацією футболу.

Звісно, 2012 рік ще дуже далеко, і цілком може статися, що на той час влада в країні знову зміниться, а може, й не один раз. Хто має бажання займатися яким-небудь проектом «на перспективу», якщо славу за його вдале виконання в підсумку можуть здобувати зовсім інші люди, можливо, навіть абсолютні політичні опоненти? А матеріальні вигоди від будівництва можна одержати вже тут і зараз. От тільки не розуміють державні мужі, що в такому разі ми ризикуємо втратити не тільки Євро-2012, але й можливість проведення в Україні інших спортивних змагань найвищого рівня. Або ж їм це просто байдуже. І останнє, насправді, набагато страшніше.