Юрій Собчук: суворі будні справжнього підполковника

Чимало зусиль до здіснення цих робіт докладає начальник управління комунального господарства міста Юрій Антонович СОБЧУК. Кореспондент “РР” зустрілася з ним, щоб дізнатися, якою ж особистістю є наш головний господарник міста.

- Пане Юрію, Ваше ім’я часто на слуху в пересічних рівнян, а от який Ви, як особистість - гадаю, мало хто знає. Розкажіть, будь ласка, трохи про себе.

- Народився я 14 вересня 1958 року в місті Рівне в сім’ї робітників, навчався в школі номер шість. Після її закінчення вступив до Хмельницького вищого артилерійського училища та пройшов шлях від командира взводу до начальника тилу гарнізону. Вивчився, розпочав службу. Де тільки не служив! Коли проходив службу в Німеччині, і приїхав у рідне Рівне у відпустку, познайомився з майбутньою дружиною. Моя Олена теж рівнянка, з родини лікарів. У 1983 році в нас народився син Антон. Треба сказати, що моя сім’я завжди була зі мною. Жили навіть у Хабаровському краї, в селі Нова Смедовського району Єврейської автономної області, де довелося проходити службу. Повна назва місця проживання розтягувалася на половину поштового конверта.

- І що Вам найбільше запам’яталося з часів перебування у тому суворому краї?

- Життя там було досить непростим. Коли розливалася річка Амур, то постачання військових та їх сімей продуктами здійснювалося вертольотом - іншого шляху не було. А ще пригадую, як замерзала вода у склянці - просто на столі, і як малий Антон все не міг дочекатися, коли ж піде гуляти: “Тату, ну коли вже буде день? - постійно запитував він, тому що там були такі замети, що світу білого видно не було... Було нелегко, але ми тоді були молоді, життєрадісні, енергійні. І стійко переборювали всі труднощі та негаразди.

Треба сказати, що, поки я був військовим, якось так виходило, що військове керівництво доручало мені найновішу, найскладнішу техніку, яку я успішно освоював. Так я й дослужився до звання підполковника.

- То ось звідки у Вас, Юрію Антоновичу, таке серйозне загартування, ділові якості та рішучість у вирішенні проблем. Ви - військова людина, а в армії, як відомо, чому-чому, а дисципліні та відповідальності навчають непогано...

- Так, згоден з Вами, що військова служба певною мірою мене загартувала. Та треба сказати, що велику роль у моєму становленні, саме як керівника, відіграв покійний мер нашого міста Віктор Чайка. Він був, на мою думку, людиною з великої літери. У 1999 році, після звільнення з армії, я повернувся в рідне місто Рівне і зайняв посаду директора КП “Міськсвітло”. А у серпні того ж року Віктор Чайка запропонував мені очолити управління ЖКГ. З того часу і до сьогодні я обіймаю посаду начальника управління житлово-комунального господарства нашого міста.

- Я бачу, що Ви - дуже зайнята людина. Ваші телефони безперестанку дзвонять, а в двері пориваються увійти різні люди. Скажіть - це сьогодні якийсь особливий день, чи графік роботи у Вас постійно такий напружений?

- Так, у такому режимі я й працюю - повсякчас вирішую різні проблеми - як пересічних мешканців міста, так і міського ЖКГ у цілому. Особистий прийом громадян у мене відбувається щопонеділка з десятої ранку, але, звісно, робота є завжди. Маю такий характер, що мушу особисто знати проблему, з якою до мене звертаються, а тоді вже визначаю, які служби залучити до вирішення певного питання. Спадають на думку слова Віктора Чайки з цього приводу: “Ми з тобою маємо допомогти людям, бо більше ніхто цього не зробить”. А ще часто пригадую його слова про те, що не варто часто міняти працівників колективу, не треба звільняти, якщо людина щось не зробила, бо не знала, як. Потрібно навчити, розтлумачити, дати шанс виправитися. Я теж дотримуюсь такої думки, що хороших працівників треба “виростити”.

- Перепрошую, але скажіть, будь ласка, що саме входить до Вашого підпорядкування?

- Нам підпорядковані всі ЖКП міста, ліфти, комунальні господарства. Якщо сказати одним висловом - “від дахів до підвалів”. Згадайте, якими були наші дороги років п’ять тому - це ж просто жах... Тепер, коли місто має асфальтовий завод, ситуація потроху покращується. Ось і робота ліфтів вже відновлюється, і сміття прибирається, і алеї квітів та дерев висаджуються... Так що йдемо вперед, не опускаємо рук, а працюємо - щоденно і щогодинно. Звичайно, проблеми є і будуть, але ми повсякчас докладаємо зусиль, щоб їх вирішувати. Звісно, як і у всіх галузях діяльності, недостатнє фінансування на сьогоднішній день тих чи інших потреб буває вирішальним. Тобто, хочу сказати, що те, що від нас залежить, ми робимо, а що не від нас - теж робимо, але не відразу.

- Пане Юрію, скажіть, які риси характеру людей Вам імпонують, і які абсолютно не є прийнятними для Вас? Пам’ятаєте, як у Висоцького - “я люблю”... і “я не люблю...”?

- В людях ціную порядність, щирість, вміння дотримуватись даного слова, приймати рішення і доводити справу до завершення. А не люблю - коли людина підла, зрадлива - на жаль, таке зараз часто трапляється - говорять одне, а роблять - інше. Чесно кажучи, турбує знецінення моральних чеснот, загальний занепад культури. Досить глянути в телепрограму на назви фільмів, і вже стає прикро - суцільне насильство та жахи. Куди ми йдемо? Згадав про це, бо наша робота безпосередньо пов’язана з культурою поведінки мешканців - менше смітять, псують, руйнують жителі міста - працівникам комунального господарства менше треба лагодити та очищати, а більше - вдосконалювати та прикрашати.

- Якщо Ви вже згадали про фільми, то скажіть, будь ласка, чи є у Вас вільний час і як Ви його проводите?

- Вільного часу мало, але він є. Моє хобі - це автомобіль, а ще маю пса породи алабай. Щодо фільмів - найбільше люблю, звісно, на військову тематику, а останнім часом по суботах почав переглядати розважальний серіал “Татусеві доньки”. Знаєте, після напруженого робочого тижня це те, що треба, - легкий, приємний і веселий фільм. Вільний час намагаюся завжди проводити з сім’єю, ми полюбляємо разом подорожувати. Моя сім’я - це рідні люди, які мене підтримують і завжди за мене вболівають. Вірите, часто буває, що дружина десь у місті побачить якусь неприбрану купу сміття, приходить додому, і каже, де саме вона це бачила. І я, звісно, сприяю, щоб там навели лад.

- А Ваш син, мабуть, пишається тим, що батько - відома у місті людина?

- Гадаю, ми з дружиною його правильно виховали, тому що Антону притаманні всі позитивні якості, про які я сьогодні вже згадував. Він дорослий, самостійний юнак. Закінчив Інститут права при Київському юридичному університеті, працює за фахом, паралельно навчається заочно на юридичному факультеті Академії наук України. Ми з дружиною щасливі, що Антон виправдав наші сподівання і до того ж, самостійно, за покликанням, обрав собі професію.

Користуючись нагодою, хочу привітати колектив рівненських комунальників та усіх мешканців міста з Великодніми та травневими святами, які наближаються, і побажати радості, щастя у сім’ях, чистоти помислів, віри в себе.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: