Телепортація

- Дивися! Он там людина лежить на узбіччі.

Вже сутеніло. Я здивувався:

- І як це ти його помітив?

Кинулися до бідолахи. Поруч із ним лежав велосипед. Чоловік не виявляв ніяких ознак життя. Намагалися зробили штучне дихання - даремно. Тоді Льонька запропонував утекти, щоб трупа на нас не “повісили”. Я майже погодився, але дістав нашатир. Хотів дати йому понюхати, але трохи “переборщив” і налив йому в ніс.

“Труп” раптом заворушився і відкрив “скляні” очі. Як виявилося, чоловік просто був п’яний!

- Ти хто? - запитав я.

Той після довгих булькотінь мовив:

- Федір.

- А їдеш куди? - запитав Льонька, і закинув велосипед у фургон нашої вантажівки. Шкода було п’яничку - ще занедужає і насправді “відкине педалі”. Тільки коли ми Федора поклали біля його транспорту, той мовив:

- У село…

Якесь село ми щойно проїхали (кілометрів зо три). Мабуть, в наступне село, адже “найдьониш” був на стороні нашого напрямку.

Надворі вже стемніло. Я знову почав клювати носом, а Льонька “завів свою стару шарманку”. Мій шлунок знову почав нагадувати мені про котлети у кафе. Машина підстрибує на ямах, мені стає зле. Кричу Льоні:

- Швидко на узбіччя! І гальмуй!

Отож, залишив я ті “котлети” на узбіччі біля якогось біґборда. Піднімаю голову і читаю на ньому: “Снікерс! Прислухайся до свого шлунка.”

Посміялися ми з того каламбуру, і не помітили, як пройшло добрих дві години. Водій зупинився, щоб солярки з каністри підлити.

Аж раптом ми почули, що хтось у фургоні намагається заспівати.

- Мати рідна! Ми ж Федю забули вивантажити! - кажу я. На що Льонька відповів:

- Назад повертатися нема ні часу, ні пального.

По паспорту з’ясували, що нещасного дійсно зовуть Федором, живе він кілометрів за сім від того місця, де ми його підібрали.

- Беремо з собою?

- На три доби? За які гроші його годувати, та й чи буде Федір задоволений, коли прочухається?

Отож, дістали ми пляшку самогонки, налили чоловіку півсклянки, потім занесли на зупинку автобуса, підклали під нього на лавку його брудну фуфайку, поруч - його велосипед, і пляшку залишили “для сугріву”. І рвонули своєю дорогою.

Затрималися ми трохи у відрядженні. Їдемо назад повз те село, Льонька каже:

- Неспокійно у мене на душі. З Федею погано повелися, треба дізнатися про нього...

Знайшли будинок Федора. У городі жінка порпалася. Запитали про чоловіка. Вона:

- А вам навіщо?

- Та хочемо побачити старого друга, по чарочці випити.

Вона нас пильно оглянула і каже:

- Що старі друзі не забули - добре, ну а пити б із вами він усе одно не став! Він, - пояснює дружина, - перед усім селом побожився, що не буде пити, і в церкву ходив, у Бога тепер вірить. Він і зараз там.

- А що трапилося?

- Поїхав він до брата в сусіднє село. Ввечері його відправили назад. Далі він нічого не пам’ятає. Каже, оговтався за 150 км від села. І як потрапив туди НА ВЕЛОСИПЕДІ? Каже - “телепортували”…

Ми Федора чекати не стали. Побігли в машину і - навтьоки...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: