Заняття карате спонукає до самовдосконалення

Окрім того, пише тексти і музику до пісень, до речі, випустив торік компакт-диск «Між ніччю та днем». На стадії завершення книжка, в якій ділиться набутими знаннями в східних єдиноборствах. Разом з коханою дружиною Іриною, котра стала воістину надійним другом у житті, виховують доньку-відмінницю Катю. Набуткові наставника найтитулованішого рівненського СК «Фудокан», шеф-інструктора федерації Фудокан карате-до України, володаря четвертого дана, здавалося б, може позаздрити будь-яка самодостатня людина. Однак, зовсім іншої думки про свої досягнення Віктор Сидорович. І має з цього приводу власні мотиви.

- Часто доводиться чути, що карате-до - не спорт, а стиль життя. Що криється за цим визначенням?

- Аби було зрозумілішим, візьму такий приклад. Скажімо, займаєшся карате з дня в день і, буває, тобі вже дивитися на нього не хочеться. Однак, варто лише на кілька днів зробити перерву в тренуваннях, як відразу чогось неймовірно не вистачає. Зрештою, нічого дивного в цьому немає, оскільки сам принцип карате ґрунтується на постійному самовдосконаленні, котрому, за визначенням майстрів східних єдиноборств, немає межі. До речі, гаслом СК «Фудокан» служать слова патріарха сучасного традиційного карате-до Хідетака Нішияма: «Тепер ти кращий, ніж учора, а завтра - кращий, ніж тепер».

- Як, власне, східне єдиноборство практично може вплинути на формування особистості?

- Насамперед, завдяки визначеній цілі, допомагає повсякчас переборювати свої негативні риси характеру, пагубні звички, загартовувати волю. Адже в кожної людини час від часу даються взнаки лінь, відсутність натхнення, занижена самооцінка, набуті страхи, перестороги і т.д., що перешкоджають їй жити повноцінним щасливим життям. Аби побороти ці перепони, доводиться постійно ламати свої комплекси. Для цього не обов'язково битися з суперником, достатньо перемогти самого себе. Адже недарма мудреці всіх часів твердять, що найбільша перемога - це перемога над самим собою. Приклад з карате? Будь ласка, під час розминки, коли долаєш дистанцію так званим гусячим кроком і ноги аж вогнем горять від втоми, тебе охоплює неабияке бажання підвестися за два метри до фінішу. Якщо не можеш пересилити себе - ступити ще ці два кроки, то чи не станеться аналогічна ситуація в житті, коли опустиш руки, не довівши справу до завершення всього-на-всього за ті ж два кроки. Карате виховує силу волі. У будь-якій життєвій ситуації, перш ніж опустити руки перед труднощами, насамперед подумаєш, чи пишатимешся цим вчинком у майбутньому, коли не зумів взяти гору над своєю такою мізерною слабістю? До того ж, стиснувши зуби і переборовши себе, людина здобуває почуття впевненості в собі, виявляє невідомі їй досі внутрішні резерви.

- Втім, карате ґрунтується не лише на фізичному загартуванні, втіленні впевненості в собі.

- Звісно, оскільки будь-яке бойове мистецтво базується на триграмі - фізичне тіло, менталітет і душа. Навіть будучи фізично сильною, без сили духу людина виглядає внутрішньо спустошеною. І навпаки, глибоко духовна людина без догляду за тілом і його загартування здаватиметься неповноцінно розвиненою. Адже справедливо кажуть: у здоровому тілі - здоровий дух. Що стосується менталітету, то вся філософія карате зводиться до того, що людина постійно зазирає в себе, пізнає свою істинну сутність. Яка в цьому закладена ідея? Сприймати світ не очима, а почуттями. У Карлоса Кастанеди в дев'ятитомнику про Дона Хуана є такі поняття - дивитися і бачити. Це начебто синоніми, проте часто людина дивиться, але нічого не бачить - ні внутрішньої суті оточуючої природи, ні вчинку людини і т.д. Людині тоді легше знайти гармонію з Всесвітом, коли вона, сприймаючи світ зсередини, позбувається притаманних кожному з нас тривог, сумнівів, страхів. Звичайно, не так просто, особливо, коли довкола панує суцільний безлад, залишатися з незворушливим серцем. Однак, коли людина усвідомить, що життя їй дане не для того, щоб мучитися, а насолоджуватися, вона в найскрутніші хвилини знайде позитивні моменти в будь-якій ситуації, своєю непохитною вірою в краще здолає найважчі випробування.

- Чи кожен здатний сягнути вершин майстерності в освоєнні бойового мистецтва? Що для цього необхідно?

- З упевненістю можу заявити, що кожен може піднятися на певну вершину майстерності, хоча в ідеалі немає меж досконалості. Проте, в усіх свій життєвий шлях. Тому на гору кожен може залізти по-своєму. Один, добре фізично підготовлений, маючи Богом дарований талант, здіймається швидко і легко. Іншому, перш ніж піднятися на вершину, необхідно виправити свої недоліки. Однак, хоч і пізніше, але він неодмінно досягне мети. Втім, виникає запитання: для кого ціннішим виявиться підняття на гору - хто вибіг на неї, скориставшись дарованими йому задатками, чи той, хто зумів досягти мети, переборовши себе? Звісно, для другого. До речі, з точки зору педагогіки, набагато більше радію, коли мої учні, котрі за фізичними та іншими параметрами значно слабші, прогресують в оволодінні майстерністю. Зрештою, досвід показує, що ті, кому все легко вдається в житті, не цінують те, що їм дається саме собою. Натомість ті, хто поклав на вівтар мети, як кажуть, і піт, і кров, дорожать своїми здобутками.

- Якою Ви бачите свою місію в житті? Чи вдоволені власними досягненнями?

- Відразу скажу, що здобутками невдоволений, незважаючи навіть на те, що дуже багато вихованців пройшли через наш клуб. Вони начебто одержали те, чого прагнули. Разом з тим, моє невдоволення зумовлене тим, що не всі проходять до кінця шлях, на який стали. Про що мова? Навчання в клубі, зазвичай, триває впродовж 10 років - за цей час вихованець отримує чорний пас. А далі не наполягаю: якщо він хоче, продовжує тренуватися, якщо ні - може на власний розсуд займатися будь-чим іншим. Однак, мені надзвичайно шкода, коли учні сходять з дистанції, тобто зі шліфування своєї майстерності, котра не має кінця. Звичайно, ці роки не пропали для них дарма, але розпочата справа, не доведена до кінця, - це, образно кажучи, ті два метри, недойдені на тренуванні, про котрі я розповідав. Значить, не вистачило у вихованця характеру, значить, десь не допрацював я, можливо, не настільки дохідливо пояснив йому суть карате, не довів істину власним прикладом.

А щодо місії, то вона полягає в тому, щоб якомога більшій кількості дітей допомогти стати на той шлях, що в майбутньому зробить з них особистостей. Я не виховую спортсменів. Заняття карате - це знаряддя, за допомогою якого виховую завтрашнє покоління - морально і фізично загартоване, впевнене в своїх силах, здатне сіяти зерна добра та духовних цінностей.