Лідія Черничук-Смик: «Треба боятися лише прихованих ворогів,

Із пані Лідією кореспондент «РР» зустрілася в одному з кабінетів Рівненської обласної організації Партії зелених України, де вона працює головою секретаріату. Сюди завжди приходить чимало людей і кожен розповідає про свої проблеми: у одних старовинні дерева поблизу будинків зрізують, інші просять допомогти оновити двір, аби дітлахам було де гратися. І кожного потрібно вислухати та дійти згоди щодо вирішення проблеми. Проте, за суспільним боком життя мало хто знає про дружину відомого поета, музиканта, громадського діяча Олександра Смика - Лідію Черничук-Смик, як про особистість.

- Лідіє Андріївно, розкажіть, будь ласка, нашим читачам, звідки ви родом і чим займаєтеся?

- Рівне - моє рідне місто. Тут народилася і я, і мої батьки. Ще в школі захоплювалася музикою, тому після закінчення педагогічного інституту (музично-педагогічний факультет) пішла працювати вчителем музики в дитячий садочок. Хоча життя так склалося, що довелося відійти від своєї професії, все одно знову і знову повертаюся до музики, бо мені її бракує.

- Чимало чуємо про «Потік Ірва» - будинок творчості в Кременці, заснований Олександром Смиком. Та мало згадується про вашу роль у проекті. Хто був ініціатором його створення і які ваші функції в цьому задумі?

- Ідея відкрити будинок творчості, таку собі територію вільних муз, виникла в сімейному колі. Я завжди казала, що музиканти - це ті люди, які не бояться жодної роботи: якщо треба грати - гратимуть, треба будувати - беруться за будівництво. Отож, щоб до червня встигнути відкрити «Потік Ірва», довелося брати на себе функції і будівельника, і оздоблювача внутрішнього інтер'єру. За час ремонту будинку ми змінили аж три бригади ремонтників, адже вони хочуть робити все під «євро». А нашим задумом було зберегти все у стилі «ретро», бо ж будинок старовинний, побудований ще у 1926 році. Тому не відмовилися ні від побілених вапном стін, ні від дубових дверей, аби зберегти дух колишнього часу.

- Місто Кременець для втілення в життя творчого задуму було обране випадково?

- Ми із Олександром самі себе часто запитували «А чому саме Кременець?». Справа в тому, що, приїхавши сюди перший раз, одразу закохалися в його атмосферу. Спостерігаючи за чудовими краєвидами, сподівалися, що тут ми повністю відійдемо від політики, будемо просто жити і працювати над будинком творчості. Але і в Сашка, і у мене не той характер, який дозволив би спокійно сидіти на одному місці.

- За «зелену ідею» ви боретеся вже вісім років. Чи доводилося захищати екологію міста незвичними методами?

- До нас часто телефонують і приходять люди, які жаліються, що біля них вирізують старі дерева. Ми одразу реагуємо і перевіряємо наявність усіх необхідних дозволів. Зазвичай, дерева просто підлягають спилюванню через вік, та в 2002 році був випадок, коли біля костелу почали вирубувати віковічні дуби. Тоді я пішла і стала прямо під деревом, яке зрізували, а зі мною - усі «зелені». Таким чином ми зберегли пам'ятки історії, які й досі радують очі перехожих.

- На вашу думку, які людські цінності є найважливішими?

- Перш за все - порядність. Бо коли людина порядна, то вона ніколи не зробить ганебного вчинку. Щодо сім'ї, то вона має будуватися тільки на коханні, яке з часом переростає в почуття взаємоповаги та впевненості одне в одному. Створюючи мудру сім'ю, де чоловік - «голова», жінка у всьому є «шиєю». Її головне покликання - бути матір'ю. В такій сім'ї щасливими будуть і батьки, і діти.

Спілкувалася.