Печерський Нерон

Якщо ви хочете збагнути те, що діється нині в Україні, візьміть у руки знаменитий роман Генріка Сенкевича “Камо грядеши” - про одну з найогидніших фігур у світовій історії - про кровожерливого римського імператора, який, щоб не віддати первохристиянам Рим, знищив сам Рим.

Ющенко готовий знищити саму Україну - жбурнувши її у збройний конфлікт із Росією чи кинувши у смертоносний вир громадянської війни.

Уся його “національна” ідея зводиться до єдиного і трагічно відомого алгоритму історичних лазерів - “Після мене - хоч потоп!”

А хоч потоп чи вогонь - всепоглинаючий вогонь всепроникаючої тотальної ненависті, який спопелить народ лише за те, що у цього народу він викликає єдине - презирство.

95 відсотків населення України не хоче бачити Ющенка президентом у майбутньому. З тієї простої причини, що вони, ці десятки мільйонів громадян, бачили, яким він був президентом у минулому.

Бездарним і лінивим. Злопам’ятним і безвольним. Слабоумним і смішним. Психопатологічна копія Нерона.

“Ти думаєш, я сліпий чи позбавлений розуму. Думаєш, я не знаю, що у Римі пишуть на стінах образливі для мене написи, що мене вважають чудовиськом”, - виливав душу Нерон, впиваючись насолодою помсти, коли сім горбів Вічного міста перетворилися на його очманілих і залитих кров’ю очах у велетенські смолоскипи.

Чи не так само впивається на київських пагорбах його печерський двійник, запалюючи “мою націю” на безпрецедентну ескалацію політичної і соціальної ненависті? Бо якщо для українських романтиків Майдан був Римом, то Ющенко, вкотре намагаючись розвалити урядово-парламентську, антикризову коаліцію, спалює його.

Його приречене прощання із владою завершується. Але попереду ще шість місяців агонії. І на які ще виверження зла здатні такі нерони у стані “манії художньої величі”, коли нікчемна особа тримається за скіпетр влади у стані істеричного розладу?

“Безумовно, це імператор наказав спалити місто! Тільки він один міг піти на це… Якщо Рим горить з волі імператора, то хто поручиться, що й жителі не будуть перебиті по його волі. Це чудовисько здатне на все!” - передає трагедію античних римлян геніальний поляк. А хто нині здатен проникнути у душу великої європейської нації, 95 відсотків яких оголошені їхнім ненависним нероном державними зрадниками?

Руйнація державних інституцій, засилля “ленінських кухарок” у владу, ворожба зі всіма сусідами назовні і політичний канібалізм всередині країни, безпрецедентна корупція із владним пограбуванням національних музеїв, брутально-цинічна компрометація моральних засад і богохульне топтання християнських чеснот - “чи міг гірше звершити хто-небудь із ворогів Риму? Усі межі були перейдені, безумство стало кошмарним, а життя людське під його владою - нестерпним…

З’явилося переконання, що час Нерона минув, що ці уламки, на які розсипається місто, повинні роздавити страшного блазня зі всіма його злодіяннями”.

Зрештою, вередлива і безвольна натура, яка з часів Нерона кваліфікується психоанатомами, як “важко обтяжена біонегативна психіка”, наразі силкується прикриватися двійниками. Про всяк випадок. А раптом український Рим не згорить дотла і настане час розплати?

Прикривається уже поріділими фіговими листками, як, приміром, його ручний гріхоносець, що вже бродить по світу із тавром юродивого на спині - “Балога - це я!”

А самому скинутому із печерського пагорба “сантехніку” у зграї паліїв устами Генріка Сенкевича до часу було б присвоїти ще точніший титул - Тігеллін. Мукачівський, а не римський.

А із римським було так: “Але у Нерона було уже на умі інше, він подумки підшуковував жертву, яка дійсно могла б втихомирити гнів народу, і він її знайшов.

- Тігеллін, - промовив він. - Це ти спалив Рим!

Присутні похололи від страху. Їм стало зрозуміло, що цього разу імператор не жартує.

Обличчя Тігелліна спотворила гримаса, що нагадувала оскал пса, котрий готується вкусити.

- Я спалив Рим за твоїм наказом, - заперечив він.

І обидва вперли один в одного ненависні погляди, неначе два демони”.

Нині “мукачівський Тігеллін” звинувачує “хоружівського Нерона” у всіх земних гріхах, хоча найцупкішу дулю ще тримає у кишені. Поки що він застерігає - не сунься на другий термін, бо уся трагедія із підпалу України, яка під його орудою вже перетворилася на випалену землю, стане відомою у всій своїй потворній наготі. Відколи ці “демони” оволоділи Україною, відколи “батько” вивів його на найвищу політичну орбіту, а відтак згодом одурений ним народ заніс його на руках в “імператорський” палац на вулиці Банковій, все, що відбувається, - це “Руїна” в національно-історичній риториці і “Підпал Риму” у тому самому європейському контексті.

Усе, що відбувається у ці осоружні і кляті роки смути - громадянська війна, яка неминуче мусить завершитися політичною кончиною цієї жалюгідної тіні Нерона.

В Україні - на початку третього тисячоліття. Як і в Римі - на початку тисячоліття першого: “Між тим прискакав гінець Фаона із повідомленням, що сенат уже виніс вирок, і що він повинен бути страчений за древнім звичаєм.

- Який це звичай? - побілілими губами спитав Нерон.

- Твою шию затиснуть колодою і заб’ють тебе на смерть бичами, а тіло кинуть у Тібр! - жорстко відповів Епафродіт.

Тоді Нерон розкинув плащ на грудях.

- Виходить, час настав, - промовив він, дивлячись у небо.

І повторив ще раз:

- Який артист гине!”

Благо для нашого артиста, що у нас “древні звичаї” дещо інші. Та

й батьки демократії - древні римляни - такого гуманного і модерного звичаю, як імпічмент, у часи Нерона ще не винайшли.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: