Чи є Яценюк “технічним кандидатом” Олега Тягнибока (чи навпаки)?

У минулому червні на настійливу вимогу олігарха Віктора Пінчука - яценюкового найбільшого фінансового спо-н-сора - російські політтехнологи замінили українських політичних консультантів у його кампанії.

Як результат - передвиборча програма Яценюка радикально змінилася.

У внутрішній політиці Яценюк більше не підтримує Помаранчеву революцію чи демократичний розвиток України за західним зразком. “Ми повинні відмовитися від так званих ліберальних міфів. За 18 років ми все віддали в руки “так званого” ринку. І запровадили в Україні те, що я називаю не демократичною моделлю управління, а демократичним хаосом” (http://arseniy.org).

Пов’язані із Росією політичні технологи Яценюка складаються із Тимофея Сергейцева, Дмитра Кулікова та Іскандера Валітова. Ті самі, що працювали на Януковича під час виборчої кампанії 2004 року і саме вони виготовили сумновідомі постери - такі як розділення України на “три сорти”. Ті самі, що належать до Державної експертної ради Думи, очолюваної українофобами Костянтином Затуліним та Сергієм Марковим, для яких заборонено в’їзд в Україну.

Арсеній Яценюк поміняв свою зовнішню політику на український “чумацький шлях”, який однаково опозиційний до Москви та Брюсселю: “Поки що ніякої мови про військові союзи не може бути. Мова може йти про гарантії безпеки Росії, Україні, Німеччині, Франції, Італії. Тобто, гарантії безпеки на двосторонньому і багатосторонньому рівні. А що стосується так званої колективної системи безпеки - це міф. Міф, який спрямований тільки на одне - розвал НАТО” (http://arseniy.org).

Доктор Андре Вільсон, старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин, проаналізував 18 жовтня у виданні “Вільна Європа” ці кардинальні зміни у Яценюка.

“Нова команда проштовхнула нову версію російської ідеології “третього шляху”, яка прослідковується від національних прав у перших кампаніях до Союзу правих сил та сумнозвісного “ліберального імперіалізму” Анатолія Чубайса. Вона поєднує дружньо налаштовану політику із нападами на неспроможність Заходу та західного лібералізму, на закономірну деградацію утворених на цій базі структур - таких як ЄС, а також на виникненні альтернативного полюсу навколо Росії на сході”.

Андре Вільсон продовжує з критичним аналізом програми Яценюка: “Яценюк змістився від своєї риторики про “біду у кожній хаті” та так званого “нового українського прагматизму” до того, що більше нагадує український ізоляціонізм, розносячи на друзки все неукраїнське.

Одне із найбільших інтелектуальних розчарувань у зовнішній політиці Яценюка є, за словами А. Вільсона “лідерство України у східноєвропейській спільноті як у різновиді клубу для всіх, хто розчарувався у ЄС та у, як він називає, “Великій Європі” - що найбільш неминуче стане “троянським конем” для Росії”.

“Третій шлях” Яценюка - “чумацький шлях” у планах щодо зовнішньої політики не є новими планами для України чи Росії. Їх початок був покладений у 1995 році Дмитром Корчинським - колишнім лідером УНА-УНСО, а ще за три роки по тому - скандально відомим колишнім прем’єр-міністром України Павлом Лазаренком та його “Громадою”.

Корчинський очолює партію “Братство”, яка є членом Європейського молодіжного руху, керівником якого є сумно відомий євразійський ідеолог Олександр Дугін - один із ідеологів нового російського імперського націоналізму.

Яценюковий “чумацький шлях” також змальовує нову ідеологію “суверенної демократії”, яку підтримують ідеологи сучасної Росії. “Суверенна демократія” переконує, що Росія швидше піде своїм власним унікальним шляхом, аніж наслідуватиме Захід, як це робив впродовж 1990-их Єльцин. Російська “суверенна демократія” не відрізняється від яценюкового “чумацького шляху”.

Вже не існує УНА-УНСО, і Лазаренко зараз ув’язнений у США. Але яценюковий “чумацький шлях” має нового поборника - Олега Тягнибока, лідера партії “Свобода”, яка до 2003 року називалася Соціал-національною партією України. “Свободу”, як і Яценюка, фінансують олігархи, щоправда різні: Клюєв (Партія Регіонів) та Коломойський (який фінансував кампанію НУНС у 2007 році).

Яценюк і Тягнибок обрали одну ідеологічну нішу антизахідництва та антилібералізму, які є чужими щодо цінностей, що сповідуються більшістю українців, особливо на заході країни. Такі погляди підтримує лише дуже мала кількість націоналістів.

Є два великі запитання, що залишилися без відповіді, які українські виборці можуть поставити Яценюку.

Перш за все, хто є чиїм “технічним кандидатом”: чи Яценюк є “технічним кандидатом” Тягнибока, чи навпаки? Чи насправді це є саме так? І яку роль відіграв ідеолог ОУН з діаспори Петро Мірчук, якого сватають у дядьки Яценюка, щоб звести Яценюка і Тягнибока докупи?

По-друге, якщо Яценюк більше не підтримує виборчу програму НУНС зразка 2007 року, то чому він не залишає парламент? Після звільнення він міг би утворити виборчий блок зі “Свободою” та КУНом під час наступних парламентських виборів.

Яценюк вже відкликав свій підпис з-під спільного листа до НАТО. Зараз він має також вийти з НУНС та полишити свої претензії на те, щоб бути націонал-демократом.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: