- Доню, подай мені горщика, - звернулася мати до дочки. Та не квапилася. А коли нахилилася над матір’ю, затулила носа. Уляна це помітила, і їй стало на душі важко, що чужі діти не відвертаються від неї, а рідна дочка дивиться на неї з огидою. Оля хвилин десять побула в материній хаті, а тоді й відкрилась мета її приїзду: “Мамо, - повела Оля розмову. - Ти ось така хвора, Олега вже немає. Я ж у тебе залишилася одна спадкоємиця, розумієш, скільки потім буде клопоту. Перепиши, поки жива, на мене хату. Або давай продамо, і я заберу тебе до себе”. Уляні від почутого ще гірше стало. “То ось чого вона прибилася сюди. Не я їй потрібна, а моє добро”. Серце тривожно билося у грудях. “Не заслужила, доню, в мене те, що хочеш. Усе дістанеться тому, хто приймає разом зі мною муки”.
Через якусь хвилину в хату вбігла Марина, і, привітавшись з Олею, відразу кинулася до хворої: “Ой, бабусю, Ви вже, певне, заждалися мене. Я ось принесла Вам ліків. Поп’єте і стане легше. Мабуть, вже і їсти захотіли”. Вона бігала по хаті, щось зготувала і попросила Олю: “Допоможіть, тітко, підвести бабусю. Я її зараз нагодую”. Оля ніби закам’яніла. Що думала вона в ті хвилини? Може, мучила совість, що не вона і не рідна внучка так бідкається над її мамою, а чужа дитина? Що не виправдала материної надії, не розрадила її в тяжкі хвилини? Тільки зараз стало доходити до її розуму, скільки помилок зробила в своєму житті, охопив страх, що колись їй доведеться відповідати перед Богом, боялася, бо маму до смерті доглянуть, а хто ж догляне її, коли вона від дочки відвернулася, як і від батьків?
Коли Уляна поїла, Оля поїхала додому, більше мати її не бачила. Після того візиту вона ще два тижні побула на цьому світі, та й пішла її душа до своєї рідні. Коли помирала, казала Любі й Марині: “Дорогенькі мої, яка я вам вдячна за все. Що б я без вас робила? Я буду молитися з того світу, проситиму Бога, аби дав вам здоров’я і спокій на цій Землі. Не цурайтеся одне одного і своїх діток, і хай вони не цураються вас. Бо то дуже великий гріх”.
На похорон бабусі прилетіли Андрій з Петром. А Оля, яка жила недалеко, не приїхала. Певно, їй соромно було перед людьми, братовими дітьми, яких вона не хотіла визнавати, а вони гарно доглянули і хоронили найріднішу їм людину.
Партнери 