Взяв би тебе на роботу,

Повернувшись додому, ректор Рівненського гуманітарного університету йде в свій кабінет, де годинку-другу працює над черговою науковою роботою чи книгою. А потім Руслан Михайлович поринає в повсякденні клопоти, пов'язані з очолюваним ним ВНЗ.

Кореспондент «РР» зустрілася з Русланом Михайловичем у невеликому, затишному робочому кабінеті, вщент заповненому книгами, що знаходиться в головному корпусі РДГУ.

- Любов до писаного слова в мене з'явилася ще в дитинстві, - розповідає Руслан Михайлович, - коли я замість того, щоб, як інші діти, гратися на вулиці, годинами сидів у бібліотеці й читав, читав, читав… Мені настільки подобалися книги, що я мріяв усе життя бути серед них (до речі, сьогодні моя домашня бібліотека нараховує більше десяти тисяч книг), тому вирішив, що після школи буду вчитися на бібліотекаря. Але моя мама, сільська вчителька, відговорювала мене, мовляв, не годиться чоловікові така професія, тобі ж іще подобається література, історія.

Отож, послухавшись маминої поради, Руслан Михайлович після закінчення в 1968 році Мізоцької школи (до речі, з Мізочем не пориває і досі, допоміг добудувати в селищі церкву, провести газ), вступив на історичний факультет Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (нині це державний університет), що в Хмельницькій області. Сьогодні ректор РДГУ із вдячністю пригадує своїх інститутських викладачів, професорів, які неабияк вплинули на формування світогляду молодого студента. Закінчивши ВНЗ, Руслан Михайлович за направленням поїхав працювати вчителем історії в село Білашів Здолбунівського району.

- Не скажу, що мені не подобалося бути вчителем, але я дуже хотів займатися наукою, - розповідає Руслан Михайлович. - Тому постійно шукав наукову роботу. Якось дізнався, що на кафедрі історії в Рівненському педінституті є посада лаборанта. Ректором тоді був Олександр Олександрович Бугайов - серйозний, поважний чоловік, колишній секретар обкому партії, доцент кафедри філософії. Коли я зустрівся з ним, то він сказав: «Я б тебе взяв на роботу, якби знав, що з тебе вийде академік або ректор».

У той час, на початку 70-х років, Руслан Постоловський навіть не мріяв, що може стати ректором, а сьогодні, згадуючи ці слова, говорить, що то Бугайов напророкував йому долю.

Після року служби в армії Руслан Михайлович працював асистентом на кафедрі історії. А вже за два роки отримав цільове направлення в аспірантуру педагогічного інституту імені Горького в Києві, потім було стажування в Московському університеті імені Ломоносова.

Ректор гуманітарного пригадує, що жилося тоді їм, молодим науковцям, дуже важко: місяцями, а то й по півроку не платили зарплату. Тому Руслан Михайлович змушений був заробляти на життя, викладаючи в першому в Рівному приватному Інституті управління бізнесу і права. Як і до всякої справи, за яку брався, до роботи ставився відповідально, вкладав у неї всю душу. Тож коли тодішній директор інституту не знайшов виходу, щоб ВНЗ отримав ліцензію вищої акредитаційної комісії, переживав не стільки за те, що втратить роботу, скільки за долю студентів, які отримають ніким не визнані дипломи. Ця тривожна думка не давала спокою й пізніше в Києві, де він працював. На щастя, мав хороших друзів, які порадили Руслану Михайловичу самому відкрити в Рівному філіал якогось престижного столичного ВНЗ і забрати до себе студентів. Тож Постоловський став оббивати пороги різних міністерств і відомств. А невдовзі дізнався про те, що отримав ліцензію відкритий Київський слов'янський університет. Познайомившись із його ректором, Руслан Михайлович став готувати документи на відкриття філіалу в Рівному. За аналогією з відомим Московським інститутом слов'янознавства, він назвав свій Рівненським інститутом слов'янознавства.

- Було нелегко, але я з самого початку був упевнений, що у мене все вдасться, - пригадує Руслан Михайлович. - А пізніше переконався, що не помилявся.

Таки правду люди кажуть, що не святі горшки ліплять. За якийсь час вдалося орендувати приміщення на вулиці Льва Толстого, потім, мало-помалу, знайшли ще два - на вулицях Кн.Ольги й Петра Могили. Але найбільшою гордістю Руслана Постоловського є величезна бібліотека Рівненського інституту слов'янознавства. Тут зібрані рідкісні (міжнародна інформація, історія, митна справа) видання, яких немає навіть у бібліотеці Вернадського, більше 300 періодичних газет і журналів надходять з-за кордону. Не дивно, отже, що в бібліотеку цього рівненського ВНЗ приїжджають працювати, писати кандидатські й докторські роботи не тільки з інших вищих навчальних закладів нашого міста, а й зі Львова, Чернівців і навіть зі столиці.

Досягнення Руслана Постоловського не залишилися непоміченими. Тодішній губернатор Рівненської області Микола Сорока запросив його на роботу в облдержадміністрацію. І, як стало зрозуміло невдовзі, не прогадав, бо за той час, що пан Постоловський працював у виконавчій владі, він теж досягнув неабияких успіхів, зокрема, три рівненські ВНЗ стали університетами - гуманітарний, водний та Національний університет «Острозька академія».

А незабаром Руслану Михайловичу запропонували стати ректором гуманітарного університету, мовляв, ви тут усе життя пропрацювали, добре знаєте його специфіку, закладу потрібен саме такий, як ви, керівник. Спочатку він опирався, мотивуючи тим, що йому вистачає й свого інституту. Руслан Михайлович розповідає, що погодився лише на шосту (!) пропозицію.

Сьогодні ректор гуманітарного не без гордості за свій ВНЗ розповідає, що в ньому відкриваються нові спеціальності, причому такі, яких не тільки в Рівному, а й у більшості навчальних закладів сусідніх областей не навчають. Втім, пана Постоловського зараз більше турбує те, що в університеті не вистачає навчальних аудиторій. Тому нещодавно придбали приміщення, в яке після капітального ремонту планують перевести якийсь з факультетів. Зважаючи на те, що в гуманітарному навчається багато дітей з незаможних сімей, які не можуть дозволити собі мати вдома комп'ютер, забезпечили технікою не тільки класи й аудиторії, а ще й облаштували великий кабінет самопідготовки студентів.

- Я в боргу перед Інститутом мистецтв РДГУ, - говорить Руслан Михайлович, - адже тут ще треба багато чого зробити: так само існує проблема з приміщеннями, гуртожитками. Разом із тим, приємно, що за час мого керівництва в інституті не лише не зменшилося кількості художніх колективів (за це, до речі, дуже переживав ректор інституту культури Литвинчук), навпаки, їх стало ще більше. І коли в Києві відбуваються якісь звітні концерти, то наш заклад за чисельністю представництва і майстерністю виконання неодмінно займає перші місця. Але найбільше радує, що мені повірив колектив, мої колеги, які вже вдруге одноголосно переобрали мене ректором РДГУ.

Болить душа в Руслана Постоловського за молодих людей, з проблемами яких він знайомий не з чужих розповідей:

- У нас ніхто не займається молоддю. Всі звітують, що розквітає торгівля, з'являються нові бари й ресторани. І мало хто задумується про те, що краще б на їх місці виростали бібліотеки й школи. Ви подивіться, що зараз робиться - спиваються не тільки хлопці, а й дівчата, студентки займаються проституцією, процвітає наркоманія. Це страшні речі. Мене хвилює те, що сьогодні показують по телебаченню: насилля, алкоголь, наркоманія - все це подається як благо. А суть проблеми полягає в тому, що в нас немає гуманітарної складової внутрішньої політики. Мене це дуже турбує, я переживаю за майбутнє нації. І в цьому плані підтримую голову облдержадміністрації, який закликає всіх іти в церкву, бо церква нічому поганому не вчить. Я віруюча людина, ходжу в Свято-Покровський собор, люблю, коли правиться українською, а коли церковний хор заспіває «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» - то для мене немає нічого кращого!..

Біда України в тому, стверджує професор, що політики не читають того, що пишуть історики, що вони не вчаться ні на своїх, ні на чужих помилках.

- Нашим можновладцям варто було б рівнятися на чехословацького президента, який правив у країні з 1918 до 1938 року, професора філософії Томаша Масарика. У Німеччині в цей час до влади прийшли фашисти, у Польщі теж. А Чехія на їх тлі процвітала. Крім того, Масарик ще дуже мудро зробив, «пригрівши» в себе українську та російську інтелігенцію, яка втікала від комуністичного ладу. Духом, а не мечем, говорив Масарик, можна перемогти сильнішого сусіда. Його розважливу, моральну політику продовжив Вацлав Гавел. На таких мудрих політиків потрібно рівнятися і брати з них приклад.

Руслан Постоловський переконаний, що іншого шляху, як у Європу, в України сьогодні немає:

- Я багато разів бував за кордоном - у Чехії, Польщі, Угорщині. Це справді європейські держави - з розвинутою інфраструктурою, хорошими дорогами, заможним населенням. Я хотів би, щоб такою була й наша Україна.

Оптиміст за натурою, Руслан Постоловський не просто мріє, він робить усе можливе для того, щоб його мрії стали реальністю. Студенти і викладачі вищих навчальних закладів, якими він опікується, стажуються і навчаються в Чехії та Польщі, отримують дипломи, визнані у всьому Європейському Союзі.

Ректор Рівненського гуманітарного університету, почесний ректор Інституту слов'янознавства, кандидат історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент Міжнародної слов'янської Академії наук, автор десятків наукових праць і книг Руслан Постоловський небезпідставно вважає себе успішною людиною, а на запитання, що для цього потрібно, не задумуючись, відповідає:

- Працювати і вірити, що те, що ти робиш, буде корисне людям.