Два спікери - дві долі

Кар’єра викладача Київського національного університету й апаратника ЦК КПУ Володимира Литвина у владі та політиці пострадянської України розпочалася 1994 року з посади помічника Президента Леоніда Кучми. Вже за рік він стає заступником глави Адміністрації Президента. У вересні 1996 року - першим помічником Л. Кучми, керівником групи помічників і референтів глави держави. А в листопаді 1999-го - керівником Адміністрації Президента. На цій посаді він отримує прізвисько “сірого кардинала Кучми”.

Апаратний досвід Литвина - це чималий капітал у закулісній політиці нашої держави того періоду. За 5 років в Адміністрації Президента він вріс у ту систему, що ми її сьогодні називаємо кланово-олігархічним політичним устроєм України.

Всі основні питання вирішувалися в Адміністрації Президента (пізніше названій секретаріатом) на Банковій. Туди йшли всі впливові гравці вітчизняної політики, несучи гроші й доводячи свою лояльність. Там ця система проектувалася, створювалася й звідтіля управлялася, беручи за те “плату”. Наближеність до головного тіла країни приносила і перші великі гроші, і особисті знайомства з воротилами національного капіталу.

Шлях Володимира Литвина до спікерського крісла пролягав через згоду головних фінансово-політичних угруповань, що підтримували Президента Кучму - 2002 року він пройшов до парламенту від пропрезидентського блоку “За єдину Україну!” і був обраний спікером Верховної Ради. Так, Литвин мав можливість консолідовано приймати парламентські рішення й закони, вигідні великому капіталові та Банковій. Позиціонуючи себе як “патріота парламенту” (інтерв’ю газеті “День” у 2002 році), Володимир Михайлович принципово виступав за президентсько-парламентську форму правління, заявляючи, що сильний інститут президентства - це “обруч, що втримує націю і державу в цілісності”.

Але коли з Банкової надійшла вказівка міняти курс, він моментально перетворився на прихильника політичної реформи. Саме на совісті спікера Литвина лежить голосування 8 грудня 2004 року за зміни до Конституції, які фактично знищили інститут президентства. Політичною реформою олігархи перетворили парламент на закрите акціонерне товариство із ціною за вхідний квиток і контролем над країною. А Литвин отримав звання Героя України.

Рівно через чотири роки наш герой знову очолив парламент (9 грудня 2008 р.). На дострокових парламентських виборах 2007-го його блок після попереднього провалу зумів подолати 3-відсотковий бар’єр. У Верховній Раді спочатку Литвин запевняв, що до “помаранчевої коаліції” з блоками НУНС і БЮТ його фракція не вступатиме. Однак пізніше вигідно обміняв свої “золоті акції” нечисленної фракції: увійшов до коаліції і врятував нинішній склад парламенту від розгону, а уряд Тимошенко від відставки. Завдяки чому й обійняв вдруге посаду голови парламенту.

До речі, коли у травні-червні цього року йшлося про створення коаліції ПР і БЮТ, спочатку спікер Литвин завзято критикував таку ідею. Потім раптом заявив, що тільки така коаліція може “врятувати країну”. Саме тоді, за словами “регіонала” Нестора Шуфрича, переговірники від ПР і БЮТ пообіцяли Литвину зберегти за ним крісло голови Ради, і він почав захищати “ПРіБЮТівський” проект Конституції, який ще більше обмежував повноваження президента.

Спікер Яценюк

Долі спікерів Литвина і Яценюка перетнулися в одній точці й знову розлетілися в різні боки у грудні 2008 року. Саме відставка Арсенія Яценюка стала для Литвина можливістю вдруге сісти в крісло спікера парламенту.

Арсеній Яценюк у Верховній Раді (дострокові вибори-2007) як народний депутат з’явився вперше. Він став нардепом від НУНС, залишаючись при цьому безпартійним. Під час створення першої коаліції БЮТ-НУНС молодого політика-юриста Арсенія Яценюка було запропоновано за квотою НУНС на посаду голови Верховної Ради.

Нова людина в політиці, Арсеній Яценюк був поза грою олігархів і навіть вийшов з-під контролю Банкової, де на той час безмежно господарював Віктор Балога.

Ймовірно, що відсутність зобов’язань перед будь-якими “патронами” дала йому набагато більшу свободу дій. На його рахунку як голови парламенту принаймні три важливих державних рішення, покликаних реально подолати політичну корупцію.

Перше - прийняття в першому читанні закону про повне зняття депутатської недоторканності. Цей законопроект був схвалений Конституційним судом. Але після відставки Яценюка при спікері Литвині другого читання цей законопроект не дочекався.

Друге - скасування закону про Тендерну палату, що була відома своєю корумпованістю і за потурання ПР і БЮТ розкрадала мільярди бюджетних гривень у сфері держзакупівель.

Третє - розробка і підготовка до введення в експлуатацію нової системи для голосування “Рада-3”, що влаштована таким чином, аби депутати могли голосувати тільки особисто.

У вересні 2008-го спільне голосування БЮТ і ПР по низці законопроектів, що обмежують повноваження президента, поховало коаліцію. У разі розпаду коаліції спікер і прем’єр зобов’язані піти у відставку. Спікер Яценюк наступного ж дня після підтвердження розвалу коаліції подав у відставку, згідно з коаліційним договором.

Коментарі, як-то кажуть, зайві.

Що було до цього

До спікерського крісла обидва кандидати в Президенти пережили епоху початку 1990-х у бідності. Володимир Литвин, як викладач Київського національного університету і колишній апаратник ЦК КПУ, після заборони КПРС, як він сам висловився, змушений був “грачувати” - займатися приватним візництвом, при цьому також підробляючи сторожем в якійсь комерційній фірмі разом зі своїм майбутнім першим заступником у парламенті Адамом Мартинюком.

Арсеній Яценюк у цей період був ще студентом юрфаку Чернівецького держуніверситету, але теж був змушений заробляти на життя і “таксував” за кермом купленого на двох із другом ВАЗу. Пізніше буде юридична фірма, самостійна бізнес-діяльність і перші комерційні успіхи, злет кар’єри в банку “Аваль” і державна служба.

“Наукова діяльність” Литвина наповнена скандалами про плагіат, обвинуваченнями в причетності до вбивства Георгія Гонгадзе, корупції (говорили про присвоєння ним чужого винаходу та продаж патенту “Нафтогазу України” за 100 млн дол., з яких 25 млн нібито були часткою Литвина). За Яценюком жодних скандалів і гріхів не спостерігалося.

Литвин - людина “системы”, і цій “системі” він потрібен. Їй, а не Україні.

Так що, мабуть, досвід “таксистів” - єдине, що є спільного між двома такими різними спікерами такого однакового парламенту...