Охочі відповісти знайдуться

Ось і промайнули і Вербна неділя, і Проводи, і сам Великдень, врешті-решт. Ті свята, до яких віряни готувалися досить давно, і досить ґрунтовно. Добре, коли витримали такий тривалий та суворий піст, добре, коли були на усіх службах у церкві - й постили душевно. Та таких, певна річ, меншість, ой, меншість. Більшість же що? Сходили, вербу посвятили, та в Чистий четвер свічку принесли додому. Та ось до церкви - не на всеношну, звичайно, а так, (спасибі годиннику - розбудив) на освячення пасок та крашанок встигли. Ну, і на могилки сходили, добре ж, бо дехто навіть дорогу забув до спочилих родичів за рік. А що? Не так? Поклавши руку на серце, скажете, що не так?..

Ми - темні!

Якось довелося чути такий діалог біля храму:

- Ви віруючі?

- Ні, ні, що ви? Я - православна.

То що? Виходить, православні - це не віруючі, а хто ж тоді? Більшість рівнян вважають себе саме православними, та мало хто з них зможе пояснити основні догмати своєї релігії. Навіть ті, хто постійно ходить до церкви та відвідує служби. Як не важко собі зізнатися, у вік передових технологій ми є темними у своїй вірі. Баба з дідом сто років тому більше знали із церковного уставу, ніж ми з вами. На жаль! І така необізнаність стосується не тільки релігійних свят, але й родинних подій, таких, як хрещення, одруження та поховання. Про Літургію у храмі я взагалі мовчу - тут повна темнота! Ще коли деякі прихожани, які часто відвідують цер-кву, хоч якось обізнані з основними релігійними постулатами, то ті, хто прийшов вперше чи вчетверте, як сліпі кошенята. Купили свічку, а куди ставити? Що то за “записки за здоров’я”? Коли хреститися? Запитань безліч. А відповіді де?

Спасибі Володимиру Великому

Як казав колись один відомий філософ: “Якби Бога не було, його б усе одно придумали!” І це дійсно так, адже людині потрібно у щось вірити. Людина і була створена саме людиною, щоб мати у своїй основі тонку матерію - душу.

Православними християнами українці стали вже доволі давно. Спасибі Володимиру Великому! Так само вже тривалий час існують певні догми цієї релігії, є правила поведінки, вірування та традиції. І тривало б так і до нашого часу, якби не події 20 століття зі славнозвісним атеїзмом. При нагоді у старших людей постійно цікавлюся: “Як можна було жити без Бога, без віри такий тривалий час?” І мене запевняють, що навіть при зовнішній відмові від деяких ритуалів та дійств, глибоко в душі вони постійно вірили, цією вірою і жили, і рятувалися. Яке ж щастя, що нарешті ті часи минулися. І люди все більше тягнуться до Бога, ходять до церкви. Кажуть, що навіть порівняно з 90-ми роками нині прихожан у церквах значно більше. То ж хіба це не щастя? То хіба ж не перемога світлого над темним? Можливо, відновивши духовні витоки, ми самі станемо кращими?..

Що за диваки?

Та, повернувшись до своїх витоків, здобувши прагнення до духовного збагачення, багато хто виявив повну необізнаність у релігійних постулатах. Хтось через незнання, а багато хто просто через вік. І де його знати ті основи, коли у школі цьому не вчать, батьки того не знають, а баби-діди повмирали? Література на дану тематику мало поширена, а якщо котрась із конфесій і видає такі книги, то, як правило, малим тиражем. Ось і телефонують до церков чи храмів:

- Доброго дня. Підкажіть, будь ласка, а коли святять вербу? А що можна робити у п’ятницю напередодні Великодня?

І на тому кінці чуємо:

- Що за диваки? - відповідають із презирством і водночас зі сміхом у голосі, - як вам не соромно такого елементарного не знати? Не заважайте нам!

Скільки таких випадків було, коли зі сльозами на очах від такої відповіді кладеш телефонну слухавку. Чи коли, засоромлений, відходиш від віконечка свічниці у храмі, бо знову ж таки запитав чи сказав щось не те. Або коли у церкві, посеред служби, тебе переловлюють свідоміші прихожани, і пояснюють, що ти ідеш не туди чи не так; що не тоді, коли треба, хрестишся, кланяєшся, не ті ікони цілуєш. Таким чином, навіть якщо й захоче після того всього хто прийти ще раз до церкви, то добре подумає. Отож чи варто таким ставленням відлякувати уже тих, хто прийшов? Можливо, краще більш освіченим вірянам бути терпимішими, більш контактними? Батюшки, звісно, лояльніші, вони завжди вислухають та пояснять, але ж, погодьтеся, соромно постійно їх турбувати.

Щоб не втратити душу

Та охочі відповісти знайдуться. От чесне слово, знайдуться. І не тільки відповісти на усі хвилюючі вас запитання, а й дати пояснення мало не усій Біблії. І до вас прийдуть у будь-який зручний для вас час. А, якщо потрібно буде, й до себе запросять, і чаєм напоять, і так гарнесенько будуть говорити. Аби тільки зміг виплутатися із відповідних сект, аби тільки зміг врятувати свою душу!

Отож, православні, будьмо мудрими. Якщо вже називаємо себе саме так, то і маємо діяти відповідно. Православним християнином бути не так уже і легко, ви вже повірте на слово. Дотримуватися посту, знати церковні догми, молитви, ходити щонеділі до храму. А не так, як один мій знайомий каже: “Коли не зайду до церкви, а там усе - Христос Воскрес! Воістину Воскрес!”

Всіх благ вам!