“І терня станеться за рожу”

У бібліотечці Літературного музею Уласа Самчука в Рівному вийшла книга митрополита Іларіона “Твою тільки луку ці руки косили”, у якій представлено часточку досить об’ємного поетичного доробку знаменитого українського вченого, відомого державного та церковного діяча.

Серед імен Великих Українців ім’я Івана Огієнка (митрополита Іларіона) шановане особливо. Тож приємно усвідомлювати, що своєю високістю воно доторкується і нашого волинського краю. У 1903 році фельдшер І.Огієнко екстерном склав іспити в Острозькій класичній гімназії і отримав матуру - свідоцтво зрілості. Це дало йому право вступити на навчання до університету. Згодом, коли Улас Самчук редагував у Рівному газету “Волинь”, то мав стосунки із посланцями холмського владики Іларіона. Про це ми читаємо в Самчуковій книзі споминів і вражень “На білому коні”: “Нас відвідувала безконечна кількість відвідувачів і гостей - зі сходу і заходу. Майже всі, що подорожували через Рівне, не минали нашої редакції, а то й моєї приватної хати. Доводилося часто приймати емісарів конкуруючих церковних ієрархій - митрополита Дениса Варшавського, митрополита Іларіона Холмського, архієпископа Луцького Полікарпа, які вели свою політику і мобілізували для цього нашу опінію”.

Творчі набутки цієї людини просто вражаючі. Тут і “Дохристиянські вірування українського народу”, і “Словник Шевченкової мови”, і двотомна “Історія церковно-слов’янської мови”, і чотиритомний “Етимологічно-семантичний словник української мови”. Митрополит Іларіон звершив другий в історії українського народу та історії його Церкви переклад Біблії, присвятивши цій подвижницькій праці сорок років. А ще були непроминального значення роботи “Українська культура” та “Українське писання” (граматика), тиражі яких були на той час (1918 рік) нечувано великими - понад мільйон примірників кожна; ще були фундаментальні “Історія українського друкарства”, “Історія української літературної мови”, “Українська Церква за час Руїни”, “Поділ Єдиної Христової Церкви і перші спроби поєднання її”, “Книга нашого буття на чужині”... Спромігшись навіть на одну з таких праць, людина вже обезсмертила б своє ім’я в історії України. А тут маємо таке розкрилля таланту!

Не менш ваговитими були і Огієнкові організаторські діяння. Він був одним із утверджувачів Українського державного університету в Києві за уряду гетьмана Павла Скоропадського 1918 року. Був засновником і першим ректором Кам’янець-Подільського університету до 1920 року. За часів Директорії був Міністром освіти в уряді УНР, а згодом - Міністром віросповідань аж до 1924 року. Це йому уряд Української Народної Республіки доручив скласти програму Свята Проголошення Акту Соборності України та очолити ці урочистості. Він і визначив дату Свята Злуки - 22 січня 1919 року.

Коли уряд УНР силою воєнно-політичних обставин змушений був переміститися в Польщу, “в тодішньому тимчасовому “центрі” Української Народної Республіки, яким був Кам’янець-Подільський, з доручення Симона Петлюри залишився, як найвищий представник уряду, Головноуповноважений уряду УНР, проф.І.Огієнко; і на цьому становищі він фактично, тут на місці, мусів узяти на себе обов’язки керування державним апаратом УНР - від листопада 1919 року по 1920 рік” [Юрій Мулик-Луцик. “Усопшому Митрополиту Іларіону в пам’ять на віки вічні”].

Однак книгою “Твою тільки луку ці руки косили” представлено автора-поета. Автора, який із висоти свого поважного віку мав повне право виголошувати для нас усіх святу істину про сенс людського буття:

Найбільше щастя: для Народу

Віддати все своє життя,

Покласти душу за Свободу,

Прийнять за нього й розп’яття!

(“Українському народові у дні мого сімдесятп’ятиліття”)

Художня палітра Івана Огієнка досить багатобарвна. Його твори насичені ємкими й оригінальними образами, що пробуджують чуття і творять відповідний настрій.

І грім гримів, й огні палали,

І різали мечами землю,

Й впинались в неї, як стожала,

А я в страху душею внемлю...

(“В огні і бурі”)

Співала пташка на калині

І все цвіло навкруг весною,

Луна стелилась по долині

Так ніби стрічкою ясною...

(“Весінні гімни”)

За життя автор створив сотні ліричних віршів, друкував їх у різних періодичних виданнях. Тож не можна повністю погодитися зі згаданим вище Юрієм Муликом-Луциком, що “поетична форма у нього - це тільки засіб, що служить його мислительській меті”.

Поезія Іларіона-Огієнка є насамперед вираженням стану душі, виливом глибоких почувань автора, переживань і мрій. Високість мрій і дум віддзеркалюється повною мірою і у стилі авторського письма. Це особливо помітно в автобіографічній поемі “На Голготі”. У ній, оглядаючи шлях, пройдений героєм поеми Іваном Бориною, своїм прототипом, автор зізнається:

Життя йому вложить хотіло

Все серце в мертвую труну,

Господь же вклав живу струну

Бреніть на подихи всі сміло.

(“На Голготі”. С.8).

Борина був, як гусла Божі,

Що плачуть з леготом в недолі,

Й на кожні подихи ворожі

В душі його стогнали болі.

(“На Голготі”. С.33).

Прагнучи відродити в українській літературі призабутий жанр містерій, митрополит Іларіон багато уваги приділив праці саме в цьому жанрі. Тож у першому томі своїх творів, який побачив світ у 1957 році у Вінніпезі, автор вмістив свої філософські містерії. Том завершено післямовою про релігійну поезію. На нашу думку, ця післямова є своєрідним ключем до розуміння усього поетичного доробку Івана Огієнка. Тому її і вміщено у даному виданні.

На закінчення хочу ще раз повторити слова Поета:

Люби всій Край, як любиш Бога,

А свій Народ, як Матір Божу,

Тоді Голгота - в Рай дорога.

І терня станеться за рожу.

(“Українському народові у дні мого сімдесятп’ятиліття”)