До березня Аня навчалася у Мізоцькій школіінтернаті. На вихідні часто рідні забирали дитину додому. Мама згадує, що дівчина цікавилася географією, полюбляла читати українську та зарубіжну літературу, захоплювалася в’язанням та плетінням з бісеру. Загалом була, як усі діти, проте чомусь втікала з дому. Неодноразово працівники міліції знаходили її та повертали родичам.
Світлана Андріївна доглядає стареньку маму та й сама після зникнення доньки прихворіла. Проте воліє про це не говорити. Жінка з нетерпінням чекає того дня, коли Аня переступить поріг домівки і обійме її.
Донечко, повернись, мені так тебе не вистачає. Анюточко, вернись, дитя, додому. Ми тебе дуже любимо, плачучи, звертається до дівчини мама.
Сподіваємося, що безмежна материнська любов та туга розтоплять серце Ані, і незабаром вона повернеться додому.